Українська пісня "Лугом іду, коня веду": дев’ять життів однієї мелодії

Спочатку – приказка. Орієнтири й напутнє слово.
Минулого року на конференції зі знаковим титулом "Україна. Європа. Світ" мною було прочитано доповідь "Пісня ”Лугом іду, коня веду”: транснаціональна музична парадигма".
Ця доповідь цілком очікувано для автора мала помітний резонанс – і не тільки серед колег-етномузикологів. 
Бо смисли, які там розкриті, є ніби інтуїтивно знаними, проте зовсім неочевидними, несподіваними. Важливими й актуальними – це вже не тільки про фольклор, а власне про устрій світу, в якому ми нині живемо.

Навіть сама представлена добірка пісень, відомих і невідомих, покладених отак поруч одне з одним (чи-то ланцюгом одне за одним) – якщо поглянути на неї як на ціле – багато про що скаже уважному слухачеві. 

Вже під час роботи над темою я розумів, що згодом варто буде зробити популярну версію тексту, адаптовану для ширшого кола поціновувачів музичного фольклору.   

Тож запрошую до пригодницького вояжу-детективу, де головна дійова особа – пісенна мелодія, яка мандрує крізь часи, кордони, країни та культури, перевдягається у нове й нове вбрання, маскується, змінює прописку, ім'я та риси характеру – та ж, попри все, лишається собою й довзоляє себе впізнати тим, хто знає пароль. 

Підкреслимо: йтиметься саме про мелодію, а не про слова. 
Хоча зазвичай, коли говорять про варіанти якоїсь пісні – мають на увазі один і той поетичний текст, що його в різних місцевостях, авжеж, співають "на різні голоси".  Сьогодні ж буде рівно навпаки: слова у пісень різні, а наспіви – близькоспоріднені (але не тотожні). 
Усі ці мелодії мають один і той контур, а їхній ритм походить від спільного предка-прототипу. 
Описуючи такі групи творів, етномузикологи користуються термінами "мелотип", "типологічна сім’я" чи "музична парадигма".

*  *  * 

А тепер власне до справи.

Отже, мова про пісню "Лугом іду, коня веду, розвивайся, луже" – причому НЕ про Лисенкову мелодію, майже італійську, оцю (хоча й вона має низку позірно щиронародних втілень ), а про іншу, теж доволі відому. 

Конкретно цей зразок було записано нами влітку 2004 від 84-річної Марії Лук’янівни Стеценко, мешканки села Долинське Олександрійського району Кіровоградської області. 
Це була одна з багатьох прекрасно наспіваних нею ліричних пісень (20 із них навіть склали компакт-диск ).

Але, як зараз побачимо, "Лугом іду" помітно відрізняється від "звичної-обичної" (так званої питомої) лірики. 
То що ж із нею "не так"? 
Зробимо експрес-аналіз ДНК.

А Лугом іду / коня веду / розвивайся луже //      4+4+6 = 14 складів       

Б Сватай мене / козаченько / люблю тебе дуже //  

Р Гей гей гей гей / Гей гей гей гей //     

Б Сватай мене / козаченько / люблю тебе дуже //

Ніби й нормальний для ліричних пісень вірш 4+4+6 – але ж чотири рядкова строфа! ще й з рефреном. Таку форму стрінеш ніяк не в ліриці, а радше у гаївках чи у стройових солдатських, які, дивна річ, нерідко походять саме від гаївок  (а може й не дивна, бо ті й ті пов’язані з кроком – з чого ж, як не з хороводів, творити стройові?..)
Та й діалог між парубком і дівчиною зі взаємними кепкуваннями – радше з ігрового, весняного фольклору:
– Сватай мене, козаченько, люблю тебе дуже!
– Якби ти, дівчино, була багатенька, 
Взяв би тебе за ручину, повів до батенька.
– Якби я була багатенька, то наплювала б я на тебе й на твого батенька!
якби я воли мала – я б твоєю бородою хату замітала!
І далі ще поворот, що 
– Бодай ти, дівчино, тоді заміж вийшла,
Як у полі край дороги пшениченька зійшла.
                      або:   / рута-м’ята зійшла
– Бодай ти, козаченько, тоді оженився,
Як у полі край дороги сухий дуб розвився. 
або: Як у млині на камені кукіль назубився   
А дівчина м'яту поливала й заміж вийшла, а козак ні 😁

Бачите, текст має численні варіанти, це важливо, далі про це буде.

Ще одна риса, на яку звернемо увагу – характер розспівів. Три вісімки під лігою й одна окремо: 

Це – риса писемного стилю, цього фольклор навчився від композиторської музики часів бароко. 
Такий ритм часто трапляється у т. зв. "дворацьких" (уснописемних) піснях чи в романсах. А також у колядах, таких як "Нова рада стала", наспівайте собі.  Або, приміром, тут: "Згинуть на-а-аші во-о-ороженьки..." . 
До речі, цей розспів завжди є в самодіяльних, але рідко коли у старших сільських співаків. Ну бо так, пісня неодноразово фіксувалася в експедиціях зокрема й від виконавців вельми похилого віку – з мелодією легко упізнаваною, проте не застиглою, як у шлягерів – а з суттєвими відмінами у поетичних текстах, причому такими їх варіантами, яких нема у жодній публікації. Це бодай опосередковано свідчить, що пісня таки "своя", а не вивчена зі стороннього джерела (приміром з радіо, де її співа Кубанський хор). Бо тоді текст був би значно більшою мірою уніфікований. Ну а якщо й не "своя", то встигла стати такою – і живе за законами фольклору. 
Зміни – від геть мінімальних (приміром, замінять "гейгей" на "зелений гай") до більших, композиційних , як у наступному прикладі, співаному, до речі, немов солдатська.
Та й мелодична варіація на початку послухайте яка дотепна, це ж цілковито народна стилістика.  

співає Одарка Макаровна Залюбовська, 1906 р.н.
село Семигір’я Світловодського р-ну Кіровоградської обл.
запис 2000 року

  *  *  *

Упродовж ХХ ст. цю пісню не раз публікували в нотних збірках, здебільшого популярних (приміром у нью-йоркському пісеннику 1918 року); 
ту ж мелодію зі словами "Тече річка невеличка з вишневого саду" бачимо ще у виданні 1863 року, Санкт-Петербург – і далі в численних передруках. 

Нині вона в репертуарі клубних колективів, самодіяльних та професійних виконавців – а capella, з оркестром…  навіть Квітка Цісик її виконувала. Шлягер!...  Початкові слова "Тече річка невеличка з вишневого саду" не менш поширені з цією мелодією, аніж "Лугом іду…", у потрібний момент ми ще повернемося до неї – а зараз огляньмо низку прикладів, які ніби помітно різняться з нашою піснею, проте є її найближчими родичами.  А родичі, як відомо, бувають різні: дідо, нянько, вуйко, небіж, онука…   

Ось відома пісня "Ой у гаю при дунаю соловей щебече" з репертуару тріо Мареничів:

конверт платівки 1979

 

Якщо не відволікатися на аранжування – майже та сама мелодія, лиш з іншими словами;
з амість "Гей-гей гей-гей!.." – інший рефрен ("Ой тьох-тьох, віть-тьох-тьох тьох…"), а далі повторюється аж півтора рядка (для гурманів: т.зв. семантична форма виглядає вельми вишукано: абв где ррв где);
косметичні відміни в мелодії:

Про те, як "Ой у гаю" з’явилася в репертуарі зіркового тріо, існує отака бувальщина:  "… почувши як робітник сцени за лаштунками оперного театру мугикав якусь мелодію, Валерій [Маренич] попросив, аби той наспівав пісню вголос. "Неси пляшку! – відповів чоловік…" (Василь Недільський. "Таємниці перерваної пісні Мареничів").
А от звідки знав пісню той хлопака – історія не каже.   

*  *  *

Наступний приклад.
Новотвір, либонь середини ХХ ст., поширений у багатьох областях, співалося як виряджали до війська. 
Запис з Сумщини
І, для "стерео", рівненьский варіант – хоч і в сучасному інструментуванні гурту "Дуліби", та ж вокальна складова цілком відповідає народному канону.

Коли ти берегом ідеш, то не ламай калину,
Коли ти в армію ідеш, то не кохай дівчину.
Ой помню, помню я той час: ти плакала за мною
І на прощання раз-у-раз махала хустиною. 

Тут вже бачимо 4-рядковий куплет , складений книжною силабо-тонікою (звідки вона з’явилася – невдовзі відкриється). 
Найвищі звуки наспіву – знов на тій самій його ділянці, де був вигук "гей гей!" (лиш інтонація змінена в ключі пізнішої ліричної пісенності), а укінці цієї побудови-бриджу – такий самий перелив, як у "Лугом іду". 

*  *  *

Дуже близькою до попередньої є мелодія патріотичної  пісні "Священний дух Мазепи" – а можливо навіть її першоджерелом. 

Співає Катерина Поліщук "Пташка" у підземеллі Маріуполя навесні 2022. 

Хай грім гремить, хай дощ паде, хай котяться лавини – 
Ми йдемо в бій за На́рід свій, за Волю України.
            Ми йдемо в бій – земля гуде, радіють Гори й Степи,
            Бо нас на бій благословив священний дух Мазепи.

Варіант ("Могучий дух Мазепи"), записаний в Едмонтоні у 1950-ті, дивіться тут.

Це вже на 100 % авторський твір, пісню датують 1919 роком, пізніше вона стала повстанською.
Автором слів є Роман Купчинський (1894-1976, старшина січових стрільців, літератор, кіносценарист, громадський діяч, спортсмен-легкоатлет…).
Музику скомпонував диригент духового оркестру Українського добровольчого легіону Михайло О́рест Гайворонський (1892, Тернопільщина – 1949, Едмонтон, Канада; йому ж, до речі, належить мелодія відомої "Їхав стрілець на війноньку").
Мабуть саме він і замінив оту фанфарну (спойлер – польську) інтонацію в рефрені співною українською.  

До слова, вірш Купчинського – не силабічний (як у народних піснях), а новітній силабо-тонічний. Відповідно, пристосовуючи старший мелодичний шаблон до новіших слів, композитору довелося використати геть не властиві народним пісням затакти.

Замітимо й іншу особливість цього наспіву, яка виглядає як суто композиторська знахідка: не збігаються метричний та мелодичний акценти: 

Утім, коли не "на слух", а "на око", то стає очевидним, що це ніщо інше, як генетичний спадок від старшої мелодії, взятої композитором за основу.
До речі, у народній мелодії "Коли ти берегом ідеш" (попередній приклад), яка, найімовірніше, походить саме від цієї, їх буває узгоджено (порівняйте початок третього рядка у її варіантах з Рівного та Сум і пісні "Священний дух Мазепи").  

А от динамізація ритму вилученням "зайвих" пауз між мелорядками – цілковито фольклорний прийом, часто вживаний в романсах. 

Щось подібне бачимо й у відомій пісні невідомого автора "Ой у вишневому саду / там соловейко щебетав / додому я просилася, а він мене все не пускав…"
Цікаво, що тут основою для нового твору стала не вся мелоформа попередниці, а лиш два початкові рядки, які стали першою половиною цілого.

*  *  *

А зараз – ключовий момент. 

До відома:
"Гей, гей улани, мальовані діти" – польська військова пісня анонімного автора, написана у 19 столітті. 
Дослідники простежують її походження щонайменше до часів Варшавського герцогства (Księstwa Warszawskiego) — польської держави, що існувала в особистій унії з Королівством Саксонія з 1807 по 1815 рік (формально незалежної, але фактично підпорядкованої Наполеонівській Франції).

У гумористичному ключі пісня розповідає про несамовите обожнювання уланів  жінками. 
           Babcia umierała, jeszcze się pytała:
           czy na tamtym świecie, ułani, będziecie?
Одну з перших друкованих версій цієї пісні можна знайти у збірці Вацлава Олеського (Львів, 1833):
           Nie wierz ty, dziewczyno, co ci ułan gada,
           bo teraz w ułanach takowa jest zdrada... 
Мелодія ж, сказав би дехто, мабуть старша – бо ого яка пафосна "мілітарна" музика поєднується з жартівливими словами – тобто виглядає, що це не найперший текст до неї.
Але ж "першого", серйозного" – взагалі не існує, є лиш ця гусарська "жереб’ятина".   
Та й чи такою вже мілітарною є мазуркова мелодія, допоки аранжувальник не зробив з неї марш? (полонез? болеро?..)  

Тепер порівняймо "Уланів" з нашою "Лугом іду". 
Перше, що впадає в око – д ва незмінні рядки з емблематичним "Гейгей" у кожній "zwrotce" Уланів:
           Hej, hej ułani!
           Malowane dzieci!
           Niejedna panienka za Wami poleci!
Чи не звідси воно потрапило до української пісні?  

Хоча вірш у вкраїнському та польському зразках має різну кількість складів (відповідно 4+4+6 та 6+6), але це принципово та сама мелодія , що добре видно, якщо розмістити одну нотацію строго під іншою. 

Польська пісня виглядає як строге креслення української, додатково розмальованої. 

Замітимо в дужках, що  початковий ритм "Nie ma takiej wioski" подібний до ритму книжної коляди "Нова рада стала", яка теж прийшла до нас із заходу.
Але він (якщо схематизувати, "скелетизувати") цілком подібний також і до ритму італійської "Санта Лючія" – а також, хто б міг подумати, до ритму грайливої пісеньки Герцога "Серце жіноче до зрад охоче" з опери "Ріголетто", написаної коли Уланів вже співали щонайменше півстоліття. Бо ж шаблон цей, мегапопулярний в тогочасній Італії, ясно, нікуди не зник – а маестро Верді завжди знав, чим взяти публіку.
Спитаєте, до чого тут Італія в нашім сюжеті? Відповідь за мить.
Бо ще красномовнішим, ніж попереднє, виглядає порівняння нашої "Лугом іду" та "Пісні польських легіонерів в Італіі", т. зв. "Мазурки Домбровського" (нині – національний гімн Польщі, поцікавтеся історією його створення). 
Ноти там, звісно, інші, а от ритм, дивна річ, тотожний. Чому б це?..
Ну і – фінальний "акорд" 👀 – принципова подібність ритмів "Лугом іду" та "Серенади" Шуберта (крім закінчення рядка – там чоловічого, а там жіночого).

Висновки робіть самі (підказка: вони не так про запозичення, як про спільний арсенал засобів).
В усякому разі це все – не випадкові збіги, а концентроване віддзеркалення загальних процесів, які відбувалися в Європі того часу.  

Йдемо далі. 
Оркестр польського радіо, ви чули, грає "Уланів" як полонез. 
Утім на початку ХХ ст. у Петербурзі ця мелодія була знана як "гусарська мазурка".
І правда, в швидшому темпі це хіба типовий оберек.
А отак "Уланів" у тому ж Санкт-Петербурзі виконував малоросійський хор п/у Романченка, запис (зверніть увагу!) 1902 року. 
Цей запис, до речі, багато що унаочнить і пояснить у нашому сюжеті.

Отже, чуєте, в цьому зразку поетичний текст український, а музика лишається польською, такий собі "Інтернаціонал" часів російської  імперії.
Ба більше: у 1914 році, коли почалася Перша Світова – ця "мазурка" миттєво перетворилася на марш ("Смелааа ми в бой пайдьом за Русь святую…", а пізніше й "… за власть совєтов").
Марш цей, до речі, тридольний, як і годиться похідному маршові – щоб не стирався лівий чобіт.

*  *  *

Гортаємо  сторінку.
Наступний зразок співано на івриті.
Цей відеофрагмент – з фільму Боаза Девідсона "Lemon Popsicle" ("Лимонне ескімо"), 1978, більше знаного в пізньому срср як "Гаряча жувальна гумка". Сюжет розгортається в Ізраїлі 1950-х, у цій сцені школярі їдуть до літнього трудового табору й отак співають дорогою (ми теж так горлали студентами, як нас возили на сільгоспроботи).  

Звісно, не можна музику з фільму вважати беззаперечним доказом, що пісня побутувала в такій функції вже тоді, може режисер втулив її туди з власного бекграунду, а насправді вона набула тої своєї шаленої популярності на пару десятиліть пізніше, але ж це либонь не аж так суттєво.
Правда в тому, що пісня дійсно стала загальнознаною, улюбленою серед ізраїльської молоді. 
А потрапила її мелодія в ті краї може й напочатку ХХ ст. з новопоселенцями, піонерами сіонізму, що багато з них були родом зі Східної Європи, Галичини, Бесарабії, Таврії… коли була та потужна хвиля переїзду. 
Але перший її запис на івриті здійснено  в середині  1930-х років, у супроводі фортепіано, увага! – в Німеччині, де вже тоді господарював Гітлер.
Щодо змісту: 
           Була молодуха на Кинереті, який у Галілеї,
           Цілими днями співала веселу пісню,
           Весь день співалА єдину піснЮ, яку зналА
           про те,що:
           Була молодуха на Кинереті...
тобто за принципом, що "в попа була собака" ,  яку в Ізраїлі буває співають російською на цей же голос. 

До речі, такі пісні – "кругові", кінець яких веде до їх початку – співалися в Ізраїлі й з іншими популярними мелодіями, навіть на мелодію "Віденьського Карнавалу", зі словами "Прийшов пес на кухню" (про кругові пісні – мається на увазі саме "кільцевий" текст , а не хореографія).
Мелодію пісні про дівчину з Кинарета в ізраїльських джерелах позначають як "українську народну" . І в цьому, як побачимо, є рація, б о за основу хіба дійсно взято український варіант – лиш замість вірша 4+4+6 тут є 4+4+ 5 (дві заключні складоноти рядка стягнено в одну). Але в другому рядку є навіть 3 +4+5: чотири вісімки під лігою замість 3+1: Коль а йо-о-о-ом…
І з того видно що цей текст таки складено під готову мелодію – але ж складено вельми майстерно, дивіться:

Отака дотепна форма з хитрим повтором,
збережено цезури як у вихідній силабіці,
нутрішня рима (хайта цейра бакинерет) , дивіться зеленим,
навіть пасхалка: кінець рядка "ашер багаліл" віртуально римується з "он єйо любіл". 

Зверніть увагу: слова, що повторюються на різних ділянках наспіву – ритмізовано по-різному:
кол а йо-о-ом хайта шА-ара | кол айОм хайта шарА
У вкраїнському першоджерелі нічого подібного нема.
Але сам по собі наголос, що рухається та у різних рядках припадає на різні склади одного слова, йде за музикою – явище, вельми характерне для української пісенності (Ой у лісі калинА, кАлина калинА…)
Не певен, чи розповсюджений цей прийом в співаних текстах на івриті чи (важливіше) на їдиш. Якщо ні – то виходить, що синтезовані у цій музично-поетичної форми елементи походять з різноетнічних джерел.

Отже, ця версія – цілком самобутня: в неї своя ніша, свій шарм – та й цілковито оригінальне перепрочитання першоджерела.    

Ну і не забудьмо сказати, що є також пісня на їдиш із тією ж мелодією:
"Bei Mein Rabin Iz Gevein a Кetzele", в мого рабина було кошеня, воно злизало "смееетане"… і далі "ферштейн ферштейн…" – мовляв, пам’ятайте про смерть... 
Ось реставрований запис 1941 року, співає Джерахмієль Грін. 

Бонусом до цього розділу – пасаж, що, може, когось сильно здивує.
Уявіть, що відому пісню "Вже би-м була їхала вже би-м була йшла", обов’язкову для міського українського весілля останніх десятиліть – грає єврейська капела. Клезмер. А співає Лейзер Вайсбейн, він же Леонід Утьосов. Чи не правда, звучало б вельми органічно?.. Бо це практично та ж мелодія, що й в хуліганської "Гоп со смиком", друга половина збігається повністю, перша теж подібна.
Так, неочікувано. Але ж – красномовно. 

*  *  *

Наприкінці екскурсії давайте узагальнимо результати проведених "розслідувань", підіб’ємо деякі підсумки:

• У польській версії наша мелодія  – тепер найшвидше застольна (початково може навіть пов’язана з кінним рухом, але не наполягаю); 
• в українській – це власне "співана пісня" ;
• у єврейській культурі найшла себе як умовно ігрова комічна ; 
• у російських салонах виконувалася як мазурка, а пізніше стала мілітарним маршем (до речі, наша патріотична "Священний дух Мазепи" –  теж марш, і це природньо).

Отака загалом вийшла транскультурна, транснаціональна історія. Історія діалогу культур, в результаті якого кожна стала багатшою. 

P. S.  Тим, кому хотілося би "продовження бенкету", пропоную до забави групу творів-родичів навколо знаної "думки" Семена Климовського  "Їхав козак за Дунай" . Підказка: в цій сім'ї – і "Hej sokoly", і "Копав копав криниченьку" (та, що "Ой жаль жаль непомалу, любив дівчину змалу…") і навіт ь шлягер шлягерів "Ти казала в понеділок підем разом по барвінок". Наспівайте собі: вони всі на одну мелодію. 

До речі, якби Людвіг ван Бетховен, складаючи свою "Schöne Minka, ich muß scheiden…" , знав, що він пише варіації на пісню з грайливими словами
           Ти ж мене підманула, ти ж мене підвела,
           Ти ж мені, молодому, вечеряти не дала!
то, може, музика не була би такою стримано-ліричною 😀

Далі буде.