Голоси й відголоски війни в українському фольклорі

Третій рік війни. І третій рік поспіль, щосерпня – до Дня Незалежності України – представляємо нову віртуальну виставку народних пісень, прямо чи опосередковано пов'язаних з темою війни. Їхня кількість в нашому фольклорі величезна: історичні, козацькі, рекрутські, солдатські, стрілецькі, повстанські – стройові й маршові, драматичні, трагічні, ліричні й навіть сатиричні. Пісні-оповідання й пісні-молитви. Пісні-надгробки й пісні-роздуми. І чи не кожному поколінню українців упродовж чотирьох останніх століть історія давала черговий суворий привід творити нові й нові.

* * *

Відомо, що найстаршими з фольклорних зразків героїчного циклу є не пісні, а думи – довгі епічні твори, колись співані (радше рецитовані) у супроводі кобзи чи бандури. Думова традиція виникла в XVII (а може й XVI) ст. і збереглася до першої половини ХХ, коли її, разом з останніми співцями, було фізично знищено комуністичним режимом.

У інфопросторі (зокрема й у Youtube) є чимало музичних зразків, названих думами. Проте абсолютна їх більшість далекі від справжнього кобзарського канону та стилю. Це тягнеться ще з радянських часів, коли думою могли назвати будь-яку пісню про козаків зі згадуванням історичних постатей чи подій, оброблену для сцени у характерному, перебільшено пафосному ключі. Мета цієї фальсифікації зрозуміла: випалити з пам'яті нації всі правдиві прояви національного, витіснивши їх совєтскім вусатим тарапунькою (гріх сміятися, але серед цих «дум» чуємо навіть танцювальні мелодії).

Проте в Youtube трапляються й достовірні зразки – інша справа, що розшукати їх не так вже й просто. Один з таких пропонуємо до слухання:

Дума про трьох братів Самарських. Виконує Єгор Мовчан

Порада: щоб побачити весь поетичний текст твору, натисніть трикутник праворуч і далі «показати текстову версію» (якщо користуєтеся браузером – тисніть "Більше").

Зауважимо: музикант грає на сучасній бандурі, а не на старосвітській малострунній – однак манера його співу цілковито традиційна. Сліпий з дитинства, у 30-ті уникнув долі розстріляного кобзарського «з'їзду», згодом навіть був у «офіційній» капелі бандуристів. Але в цьому записі він достеменно відтворює природню традицію старих українських епічних співців.

Більше прочитати можна ТУТ.

Звичайні селяни не співали дум і не грали на кобзах чи то бандурах, це була окрема – народнопрофесійна! – культура. Щоби стати кобзарем, підліток з вадами зору, який фізично не міг господарювати «на землі», мав пройти спеціальну довгу науку в майстра, скласти іспит та отримати дозвіл цеху на кобзарювання. У пам'яті звичайних селян збереглися хіба згадки про таких народних професіоналів, носіїв правди Слова Божого. Ось розповідь про спілкування співця-старця з міліціонером, записана автором виставки в селі Шепиловому Голованівського району Кіровоградської області від Марії Степанівни Кифаренко, 1925 року народження:

*  *  *

Сюжети про легендарних героїв знані по всій Україні, від Сяну до Дону. Понад Дніпром співали про Байду, Сагайдачного та Нечая. У Карпатах на Верховині – про опришків, зокрема про їхнього ватажка Олексу Довбуша. Автору цієї виставки поталанило 2003 року записати уривок «довбушевої пісні» в селі Космач на Івано-Франківщині від Параски Багрійчук, 1931 р. н.:

Ой попід гай зелененький
Ходит Довбуш молоденький
Він на ніжку й налєгає,
Топірцем си підпирає
Та й на хлопців покликає:
Ой ви хлопці, бігом, бігом,
Западає стежка снігом.
Шоби Кути не минути,
До Космача повернути (…)

Повністю (ще й у супроводі скрипки) твір можна почути тут:

В одному з коментарів під відео користувачі "розшифрували" слова.

Весь сюжет – майже сто рядків – міститься й у співанці Михайла Атаманюка (с. Химчин Косівського р-ну, запис 2018 року). Повний текст у мобільній версії YouTube – під трикутником праворуч.

Див. також (увімкнувши на максимум критичне мислення щодо сказаного тележурналісткою!) трохи раніший запис, 2016, тут інтонування дещо конкретніше:

Принагідно рекомендуємо до перегляду новий художній фільм «Довбуш». Музику до фільму написала київська композиторка Алла Загайкевич, яка прекрасно знається не тільки на українському фольклорі та українському бароко, а також є однією з провідних представниць сучасного електронного напрямку в композиції.

* * *

Історичні пісні представляємо твором з інтригуючим для кропивничан початком «В одно врем'я під Єлисаветом много орлів ізліталось» – про одібрання вольностей запорозьких. Її слова надруковані в збірці «Героїчний епос українського народу»

В одно врем'я під Єлисаветом много орлів ізліталось.
А в Москві-городі в засіданнєм місті сенатори собирались.
Ой собравшися вони в одно місто, стали способ собирати,
Якби в війська запорізького всі вольності одібрати.
"Ой, коли б же нам, пани сенатори, у них вольність одібрати,
То будем ми і потомки, як в отчизні, поживати".
Ой ізбрали вони собі спосіб добрий запорожцям волю дати,
Когда була з турком війна — патретами поощряли,
А запорожці, люди добрії, їх ласкательства не знали.
Та тим сенаторам, як правдивим людям, во всем віри донимали.
Ой як дізнали ті сенатори, а що запорожці їм вірять,
То й приказали запорізьку землю усю кругом мірять.
А розмірявши запорізьку землю й на плани знімали,
А щоб запорожці того не дізнали, казани їм в Січ прислали.
Ой як прислали на всі курені міцні міднії казани,
А за тії казани запорізькі всі пани були у Січі позабирані.
Ой отсе ж тобі, пане кошовий, за вірні твої служби,
Ой як привезли запорізьких панів у Москву-город спішно,
Ой як посадили їх у неволю, стало сенаторам втішно;
Ой утішались пани сенатори і меншії генерали,
Що одібрали в запорожців землі та й владіють самі.

проте наспів достеменно невідомий. Утім, з великою вірогідністю можна припустити, що співалась вона якось подібно до наведеної нижче пісні про Лебеденка. На користь цього свідчить тотожня будова вельми розпростореного поетичного вірша (для фахівців: V4⁵6;44х2 ß*446) вкупі з тим, що обидві ці пісні, очевидно, виникли за козацької доби.

Запис 1950-х років, с. Суботів на Чигиринщині, див. карту трохи далі

Звернімо увагу музикантів на дуже своєрідну ладову будову цієї мелодії, подібну до старших рекрутських наспівів (як Лисенкова «Ой гай, мати»). Це не звичний сучасному слухачеві мінор, це зразок т. зв. модального мислення, релікт середньовіччя.

А так, поєднавши епічне з романсовим, «Лебеденка» заспівали уродженці с. Сасівка Компаніївського р-ну Кіровоградської обл. Микола Кіндратович Маяк (1926 р. н.) та його рідні сестри Віра й Надія.

Документальний запис Ніни Керімової, 1996

Ой як поїхав та пан Лебеденко ай у Млин за мукою,
Ой перестріли його гайдамаки в темнім лузі за рікою.

Ай здраствуй, здраствуй, та пан Лебеденко, ай як живеш ти та поживаєш?
Ой як були ж ми в одній компанії – та це ж ти й сам добре знаєш.

Ой віддай, віддай, пане Лебеденку, та коника вороного.
Ой не дам, не дам, привражії сини, хоча вас тут і много.

Ой віддай, віддай, пане Лебеденку, пристяжну кобилу.
Ой не дам, не дам, привражії сини, хоч і сам тут загину.

Ой як підняли пана Лебеденка на три штихи вгору
Ой та й вдарили пана Лебеденка об сухий пень головою.

Ой злетіла та сива зозуля ой та й сіла на хату
Ой вийди, вийди, стара Лебедихо, та про сина розпитати.

Ой сосідоньки мої голубоньки, який мені сон приснився.
Ой шо десь мій син та же ж Лебеденко на Вкраїні оженився.

Ой знаю, знаю, мої сусідоньки, цей сон проти чого:
Ой бо вже ж мого сина Лебеденка немає живого.

* * *

На перетині висвітлених вище тем епосу, історичної пісенності й теми мандрівних співців-музикантів лежить наступний, надзвичайно цінний запис. Це спогади вже знайомого нашій постійній аудиторії мешканця села Вишнівці Онуфріївського району Кіровоградської області Конона Миколайовича Кремси, 1897 (!!!) р. н. про те, як у 1914 році, перед Першою світовою війною, він особисто чув на місцевому базарі спів лірника «по-просящему»:

Як вивели Морозенка на шведські могили:
Ой дивись, дивись, та Морозенко, на свої Вкраїни!

Конін Миколайович навіть зміг відтворити той його спів, щоправда згадав лише невеликий уривок – проте музичну складову передав неймовірно точно, саме так науковці уявляють лірницьку вокальну манеру початку ХХ ст.

Утім, пісні про долю України асоціюються передусім з творчістю Тараса Шевченка, справедливо поіменованого Кобзарем. Він, з одного боку, надихався народною поезією, а ж з іншого – багато його віршів стали народними піснями. Одну з таких, записану Ніною Керімовою в с. Розумівка Олександрівського району Кіровоградської області, пропонуємо вашій увазі. У її основі – рядки з вірша «Тарасова ніч».

*   *   *

Наступна пісня – історична, про набіг орди на «славний город Ведмедівку» – зі збірника, виданого Климентом Квіткою 1922 року в голодному й холодному Києві. Хворий на туберкульоз, фольклорист розраховувався своїми хлібними картками з гравером нот – щоби встигнути, допоки більшовики остаточно не заборонили все українське. Що це, як не подвиг?..

Климент Квітка (1880–1953)

Ой славний город та Видмедівка а всима сторонами,
Та тільки не можна нам в ньому прожити та за ворогами.
Та й за ворогами!
Що Видмедівський та Пищаленко а дрібні листи пиши.
а дрібні листи пиши,
пиши, пиши він та дрібнії листи аж до старого дїда*,
аж до старого дїда,
ой нихай вийде а Видмедівка на протїв орди з хлїбом,
на протів орди з хлїбом.
А старенький дїд та й одписує: Ми ни будем кориця,
ми ни будем кориця,
ох і єсть у нас а яснеє ружжя, ми будем борониця,
ми будем борониця.
Що на Першую та Причистую а всї дзвони дзвонили,
а всї дзвони дзвонили,
а малесинькі та усї дїти у голос голосили,
у голос голосили.
Що старих людей і малих дїтей та й усїх вирубали,
та й усїх вирубали,
а молодую та чилядоньку та й у полонь забрали.

*Ї замість і у певних позиціях пояснюється застосуванням актуального тоді желехівського правопису.

Очевидно, Квітка вважав цей текст неабиякою знахідкою, бо ж навіть розмістив його під нотами у кілька рядків, чого в збірнику практично немає (він містить лише самі нотації та науковий апарат до них).

Озвучимо ці ноти (наспівує автор виставки):

До відома: «славний город Ведмедівка», про який ідеться, розташований неподалік ще славнішого Чигирина та всього у 35 км від знакової для нашого музею Тимошівки. До речі, автору цих рядків довелося побувати у Ведмедівці (Медведівці) під час фольклорної експедиції 1994 року. Звісно, цієї пісні там ніхто й близько не пригадав.

Медведівка на карті України

Ведмедівка на карті Правобережжя

Гійом Левассер де Боплан
Карта України (1648), фрагмент: місцевість Черкаси – Чигирин (Ведмедівка мала би бути рівно посередині між ними) Враховуйте, що південь на цій карті вгорі, а схід ліворуч

Від Медведівки до Тимошівки 35 км

І – машина часу – від набігу орди колишньої до навали орди нинішньої.

Травень 2022. Маріуполь. Підземелля заводу «Азовсталь», останній рубіж оборони міста. 21-річна Катерина Поліщук «Пташка» співає:

… бо нас на бій благословив священний дух Мазепи…

*  *  *  

Далі – ще одна рекрутська («некрутська») пісня, тільки давніша, часів російської імперії.

А червоная та й калинонька ни во времня зацвіла,
А не в ту пору та не в те врем’я мати сина зродила
Та взяла його за рученьку – до прийому повела
Ой ви прийомщики, ви голубчики, прийміть сина-сокола
Та завийте русі кудрі з потилиці до лоба…

Співає Мотря Андріївна Шейка, 1912 р. н, з с. Олександрівка Петрівського району Кіровоградської області, польовий запис Наталі й Олександра Терещенків, 1993.

 

 

*  *  *  

Перевага віртуальної виставки зокрема в тім, що знайомство з нею можна розділити на кілька підходів: у певний момент зробити павзу-перерву, а згодом повернутися й продовжити – завтра, за тиждень чи й місяць, коли поновиться свіжість сприйняття та відчуватиметься відповідний емоційний запит. Це дозволить віддати належну увагу кожному музичному прикладові.

*  *  *  

 

Друга частина виставки – калейдоскоп жанрів, мотивів, країн та емоцій –  відкривається стрілецькою піснєю «Чорна гора не орана, ще й кулями засіяна...» з с. Долина на Прикарпатті.

У ній – органічний синтез старого й нового: старший баладний сюжет (кінь несе додому звістку про смерть вояка) інтерпретовано на сучасний лад. За стриманою оповідальністю стоїть неймовірної сили експресія, щем і туга.

Варіантом продовження сюжету кінь-вісник є мотив, що козак «оженився» на чужині – тобто загинув (як, наприклад, у пісні з с. Олександрівка Петрівського району на Кіровоградщині):

За Колбайньой за рікой, там гуляв козак донськой,
Он ні пив, ні гуляв, свого коня попасав.
Гостру шабельку брав, огоньочок крисав,
Ковиль-травочку рвав, в огоньочок бросав,
Свої ж рани ж болні перев'язував сам.
Ой ви рани мої, ви тяжолі по мені,
Сильно кров'ю зойшли, йаж до серденька дойшли.
Перед смертю козак став коника призивать:
– Ой ти ж конь, ти ж мой конь, конь – товариш вєрной мой,
Та й біжи ти, мой конь, конь доріжкой стольбовой,
Передай ти поклон отцю ж мамінькє родной,
Шо я жив і здоров, сам женився ж на другой.
Оженила ж мене пуля бистренькая,
А звінчала мене шабля гостренькая.
А висока могила за світилку була,
А буяри ж були – й усі дзвони ревли.

Примытка: гідронім Колбайня, звісно ж, легко відчитується (= перекручене "Кубань"), пісні з цього українського регіону також звучатимуть у нашій виставці. Посміхнімося: чи не споріднена ця Колбайня зі співзвучним "калабаня" (калюжа)?...

Близький за текстом варіант з села Кримки, записаний від тамтешнього хору «Явір», звучить неначе на церковний голос, як молитва чи то псальма.

Ой на горі вогонь горить (с. Суботці, біля Кропивницького)
Знов «кінь-вісник»; до кінця пісню не записано, але це, поза сумнівом, саме той сюжет.
Ріжуть вухо й, може, кого дивують рядки «Накрив очі китайкою / За свободу совєтскую». У класичних текстах тут є «заслугою козацькою» або «червоною козацькою». Але ж маємо справу з певною мімікрією, прагматичною адаптацією пісні самими носіями для радянської клубної сцени, де такий редагований варіант (демонстративно, майже карикатурно лояльний та ідеологічно витриманий) вже міг легально співатися під час офіційних заходів і так зберегтися в часі.

*  *  *  

Іноді й пісня з суто побутовим сюжетом, ба більше – обрядова, та власне, будь-яка традиційна українська – набуває гостро патріотичного звучання, стає надпотужним смисловим та емоційним тригером – якщо вона з теренів, де нині відбуваються активні бойові дії. Ось так лунає український спів з Донеччини:

Як піду я понад лугом –
Ой там мій милий оре плугом.
А він оре, а я й бачу,
Ой він сміється, а я плачу… 

DeepStateMAP. Волноваський район, село Єгорівка (тимчасово окупована росією)

DeepStateMAP. Волноваський район, с. Єгорівка (тимчасово окупована росією)

Ой ви політь, поліяки – літня, з с. Андріївка, поблизу Курахового, трохи на північ від розтрощеного, але не захопленого росіянами Вугледара.

До того ж, ці зразки умить спростовують нав'язуване ворогом твердження про ніби-то всуціль російськомовний Донбас.

Більше див. на YouTube-каналі «Оксана Проселкова», створеному знакового 2014 року (списки відтворення – «Автентична Донеччина»).

 

*  *  *  

З Донбасу переносимося на захід України.

У нашій добірці – кілька пісень з Лемківщини – теренів на українсько-польсько-словацькому пограниччі.

Найбільш знаною лемківською піснею воєнної тематики останніми роками стала «Пливе кача по Тисині», яка у виконанні «Піккардійської Терції» звучить як високий народний реквієм.

Часто і дуже по-різному інтерпретується зі сцени також «Кедь ми прийшла карта».

Слово «карта» тут означає «повістка».

Пропонуємо послухати її інструментальну версію, грану так, як би грали сільські музи́ки десь під Києвом на проводах до війська.

А так її наспівує Іван Миколайчук (від імені Романа, свого персонажа, авжеж негативного) у високоморальному радянському фільмі "Анничка":

Подаємо повний текст – у двох варіантах, цікавих для порівняння.

Кедь ми прийшла карта нароковац
Став я свого неня просить і благать
"Неню ж ти мій, неню, вчинь ми таку волю
Йди за мене служить на ту войну"

Кедь ми прийшла карта нароковац
Став я музиченьків дошіковац
"Гей ви, музиченьки, заграйте ми чардаш
Най я си погулям в останній раз"

Стали музиченьки чардаш грати
Стали ми ся сльози з очей ляти
Ніхто не заплаче, ні отець, ні матка
Лем за мном заплачут три дівчатка.

А єдна заплаче, бо я їй брат
А друга заплаче, бо я їй сват
А третя заплаче, бо плакати мусит
Бо вона від мене перштня носит

------------------------

Кєд м•і пришва карта наруковац,
Став я свого няня дошыковац:
– Встаньте, няньо, з гробу, зроб•те м•і ту волю,
Ид•те за м•я служиц на ту войну.

Кєд м•і пришва карта по другий раз,
Став я музыкантів дошыковац:
– Музыканты мої, заграйте м•і чардаш,
Най я сой погулям в свій младий час.

Стали музыканты чардаш грати,
Стали м•і ся горкы слези ляти:
– Не запваче за мном ни отец, ни матка,
Лем за мном запвачут три дівчатка.

Єдна буде пвакац, бо я єй брав,
Друга буде пвакац, – мав-єм єй взяц.
Трета буде пвакац, бо пвакати мусит,
Бо •она од мене дитя носит.

Діалектні слова:
Кєд – коли, як
карта – повістка
наруковац – рокувати, відбувати річний термін служби
няньо – тато, батько, отець
дошыковац – наполегливо просити, вмовляти, шикувати
сой – собі
лем – лише, тільки

Примітка: Звук „л” у багатьох випадках лемки вимовляють схоже на „в” (пришва = пришла, запваче = заплаче). Графемою "ы" передано "твердий" задньорядний звук "и".

Гамерицький край
Так звана «емігрантська» пісня, теж з Лемківщини – їх було чимало складено на початку ХХ ст., коли багато хто з тих теренів переїздив до Канади й США. Сьогоднішні реалії знов роблять тему актуальною, надають звучанню пісні гостроти.
Щемлива й водночас вишукана версія від Христини Соловій та Святослава Вакарчука, тонко аранжована й бездоганно виконана. Зразок того, наскільки високохудожньо може звучати фольклор у сучасній сценічній інтерпретації.

Продовжує тему тужлива пісня, яка летить через море у гай, «страшний хіт канадської еміграції» (цього разу, правда, вже не паранародний, а на сто відсотків авторський: слова й музика – Іван-Богдан Весоловський «Бонді», аранжування й виконання – Юрій Йосифович). Далеке відлуння львівського танго тридцятих. «Лети, тужлива пісне»

*  *  *  

Ближче до завершення нашої подорожі – кілька пісень від гурту «Гуляйгород», який складається з молодих кіровоградських/кропивницьких фольклористів. Після повномасштабного вторгнення 24.02.2022 вони розмістили в Youtube чимало солдатських та рекрутських пісень у своєму виконанні. Ось два такі твори:

Ой летіли гуси через сад дрімучий – солдатська пісня, з Чорнобаївського району Черкаської області.

Не високо сонце сходило – Полтавщина, пісню відтворено за записом 1952 року з архіву ІМФЕ.

Наступні дві пісні – з Української Кубані.

Зібралися всі бурлаки

Десь грім за горами

*  *  *  

Ой на горі на Маківці

Ще одна стрілецька пісня – у виконанні студентки Кропивницького музичного коледжу Яніни Бевзенко. Пісню було вивчено Яніною самостійно, записано на телефон – і цей самозапис надіслано інтернетом викладачеві фольклору під час дистанційного навчання навесні 2022 року, у перші місяці війни. Знаючи останнє – чуєш тут більше, ніж просто домашнє завдання: пісня, поза сумнівом, співзвучна світогляду виконавиці, резонує з її відчуттям сьогодення, сповнена енергії, віри й сили.

Фіналом виставки, за трирічною традицією, робимо одну й ту саму пісню. У давні часи періодичне колективне повторення магічних текстів вважалося запорукою продовження життя. «Зродились ми великої години» – теж магія, лише сучасна. Знов розміщуємо посилання на цей твір – для спільного слухання й співу. Слава Україні!