Віртуальна виставка

Історичні й козацькі пісні Кропивниччини

з нагоди Дня Незалежності України

Ця виставка, підготовлена науковим співробітником музею фольклористом Олександром Терещенком, є не зовсім звичною. Бо експонатами цієї виставки стануть насамперед пісні. Ті старовинні народні пісні нашого славного краю, які найбільше резонують з буремним сьогоденням, уособлюють силу і міць українців-воїнів, зберігають і вшановують пам'ять про полеглих та укріплюють віру у перемогу над ворогом. Отже, пропонуємо вашій увазі перлини козацького циклу, записані на Єлизаветградщині/Кіровоградщині фольклористами ХІХ, ХХ та ХХІ століть. Деякі пісні ви побачите у вигляді нот з раритетних видань, інші – почуєте у виконанні місцевих старожилів та сучасних молодих співаків. Принагідно ми дещо розповімо про декого зі збирачів степового фольклору – більш і менш відомих, завдяки сумлінній роботі яких ці народні твори стали національним надбанням.

Розпочнемо нашу пісенну подорож з історичної пісні про Байду Вишневецького та турецького султана. Ось так виглядає її варіант з Херсонщини, поданий Миколою Лисенком із фортепіанним супроводом:

А так вона звучить у виконанні сучасного чоловічого фольклорного гурту "Чорноморці", співзасновниками й учасниками якого є кропивничани Сергій Постольников та Олександр Вовк:

Одним із тих, хто якнайбільше відзначився на ниві записування степових пісень, продовжуючи справу М. Лисенка, був Андрій Грабенко (псевдонім – Конощенко), який, до речі, народився у нашій Обознівці неподалік сучасного Кропивницького.

Ось пісня про козака Швачку зі збірки А. Конощенка. Як бачимо, у коментарі вказано, що вона з м. Бобринця.

Наступні два твори ми подаємо у кількох варіантах кожен – бо ж порівнювати варіанти однієї й тієї народної пісні буває вельми цікаво. 

"Ой гук, мати, гук, де козаки йдуть" – доволі поширена пісня, яку співають у багатьох областях України.

Це аркуш з неопублікованої збірки Григорія Шевчука, баяніста з Олександрії, випускника нашого музичного училища, який записав близько 400 народних пісень Кіровоградської області на початку 1980-х років.

Почути пісню можна тут у виконанні чоловічого складу проєкту "Гуртоправці", що співає, крокуючи вулицею сучасного Києва.

Або у виконанні учасниць проєку "Поліфонія" (запис із с. Лука Київської області).

А ось її сучасне ро́кове аранжування – гурт Kozak System та Тарас Чубай.

 

Однією з цінних збирацьких знахідок фольклористів Наталі й Олександра Терещенків стала записана 1994 року в селі Вишнівці Онуфріївського району рекрутська пісня "Ой гай мати". Браво, "по-козацькому" її заспівав 97-річний (!!) Конін Миколайович Кремса, якому, уявіть, сьогодні було б 125 років. 

Ще один варіант цієї пісні – жіночий, щемний та глибокий – пропонуємо у виконанні Марії Лук’янівни Стеценко з села Долинське Олександрійського району.

Зовсім на інший голос цю ж рекрутську співали в Олександрівському районі (с. Підлісне).

Ой гай, мати, та ой гай мати,

ой гай зелененький,
Помандрував ох у солдати
рекрут молоденький.

Як мандрував та ше й шапочку зняв,
низенько вклонився,
А як вийшов же ж та й на битий шлях –
слізоньками вмився.

Ох ви галки, галки-чорнопелки,
круту ж гору вкрили,
Молодії ж ви новобранчики
жалю ж наробили. 

Ох ви галки, галки ж чорнопелки ж,
підніміться вгору,
Молодії ж ви новобранчики,
верніться ви всі ж додому!

Ох раді б ми та піднятися ж –
нас вітер збиває,
Ох раді б ми ж та вернутися –
нас цар не пускає.

Та не так цар, ох ни так же сам царь,
як царева мати:
Хоче ж нами, новобранцями,
турка звоювати.

Вона ж нами, новобранцями,
турка ж не звоює,
Тільки нами ж, молоденькими,
мости заруйнує.

Будеш, мати, по горах шукати,
там я буду ж воювати,
Своїй кров'ю червоною
ріки наповняти.

Своїй костью, та жовтою костью
мости підпірати,
Своїм тєлом, ой да бєлим тєлом
орлів годувати.

Іще одна пісня з цієї ж збірки (виконавиця сказала про неї "А ця – як сироту в солдати виряжають"):

Калина-малина ні сладка, ні горька,
Ой там заплакала солдатськая жонка,
Ой там заплакала солда... солдатськая жонка.
– Другий куплєт з переводом співається: раз так, а тоді з переводом.

А вона заплакала та ше й заридала,
Любила, кохала – в солдати оддала,
Любила, кохала – в солда... в солдати оддала.

В солдати оддала у город Варшава,
У город Варшава, де б'ють барабани,
У город Варшава, де б'ють... де б'ють барабани. 

Де б'ють барабани, громко вибивають,
Ой там наші хлопці в солдати приймають,
Ой там наші хлопці в солда... в солдати приймають. 

За багатим сином батько й мати плаче,
А за сиротою чорний ворон кряче,
А за сиротою чорний... чорний ворон кряче. 

За багатим сином брати та сестриці,
А за сиротою дівки-чарівниці,
А за сиротою дівки... дівки-чарівниці.

Марії Федорівні Кузьменко тут підспівує записувач Олександр Терещенко (запис у хаті М. Кузьменко, березень 1994 року).

Наступний твір, виконаний народним ансамблем "Червона калина" з села Липняжка Добровеличківського району – справжній народний Реквієм. Складений він сто років тому, за часів УНР.

Слова автора геніальних "Кларнетів" Павла Тичини, ще не зламаного тоді радянським Молохом, звучать сьогодні як меморіал нашим загиблим Героям. Музику для мішаного чотириголосного хору написав Кость Богуславський, проте вона, як бачимо, набула й "фольклорного" життя.

Як упав же він з коня
Та й на білий сніг,
Слава! Слава! докотилась
І лягла до ніг…   

А як руку притулив
К серцю своєму – 
Рад би ще раз він побачить
Отаку зиму. 

Як рубали ворогів
Та по всіх фронтах!
З криком сів на груди ворон,
Чорний ворон-птах.

Як ударив революцйонер –
Зашатався світ!
Як умирав в чистім полі –
Слав усім привіт.

(1918)

"Гей, у мене був коняка, та коняка-розбишака… ". За легендою – улюблена пісня Тараса Григоровича Шевченка.

Теж авторська, написана десь у середині XIX ст.

Слова належать поетові зі Слобожанщини Якову Щоголеву. Музику створив композитор чеського походження Алоїз Єдлічка, який довгі роки жив у Полтаві і добре знався на українському фольклорі. Серед записаних ним "малоросійських пісень", виданих 1861 року, є й мелодії, дуже близькі до "Коняки": у її основу покладено уповільнений танцювальний ритм "шумки" та її форма. Судячи з усього, цей твір Єдлічки був досить популярним не тільки в салонах, де виконувався у супроводі фортепіано чи навіть оркестру, а й серед українських  селян. Не випадково розділ "Козацькі" у херсонській збірці Івана Бессараби починається саме з неї:

Бонусом до нашої виставки – фотогалерея Козацького Драйву від молодих фольклористів Кропивниччини:

І насамкінець, для гарного настрою – вогняний гопак у виконанні Василя Григоровича Живолоба, 1936 р.н. з с. Велика Андрусівка того ж Світловодського району (польовий запис – С. Постольников, 2000 рік)