Мала батьківщина великих музикантів
Оперний співак, актор та педагог Йосип Петров (1805–1878)
Віртуальна виставка, створена у партнерстві Кропивницького музею музичної культури ім. Кароля Шимановського з відділом мистецтв обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Д. І. Чижевського (м. Кропивницький)
Йосип Петров – перший з великих музикантів-уродженців краю. Увійшов у історію музики як 1-й виконавець басових партій в операх М. Глінки, О. Даргомижського, О. Сєрова, Ант. Рубінштейна, М. Мусоргського, П. Чайковського та ін. Був одним з найкращих виконавців ролі Виборного у "Наталці Полтавці" І. Котляревського.
Близько 4-х років (1826–1830) Йосип Петров грав, головним чином, в Україні: Єлисаветграді, Миколаєві, Харкові, Полтаві та ін. У 1830–1878 рр. виступав на сценах петербурзьких Великого театру, театру-цирку та Маріїнського театру, де виконав бл. 130 різнохарактерних партій у 109-ти операх. Образи, створені Петровим, заклали основи подальшого розвитку оперного виконавства в Російській імперії.
Й. Петров приятелював з Т. Шевченком, виконував українські народні пісні. Одним з партнерів Й. Петрова по сцені у 1840–1860-х рр. був С. Гулак-Артемовський.
"Петров – титан, який виніс на своїх гомеричних плечах майже все, що створено в драматичній музиці – почати з 1830-х років." (М. Мусоргський)
"Спадщина Петрова була такою великою, глибокою і широкою, що вистачило б не на одного великого артиста, а на декількох." (В. Стасов)
http://szymanowski-museum.com.ua/uk/vystavky/opernyi-spivak-aktor-ta-pedahoh-yosyp-petrov#sigProId00bd8aa714
Матеріали про Йосипа Петрова
Йосипу Петрову присвячені книжечки М. Львова (1946), Е. Ласточкіної (1950), В. Шурапова і Р. Турбай (2003), а також окремі розділи в працях з історії музичного і театрального мистецтва, статті тощо.
Джерелами для цих праць є:
- рецензії на виступи артиста в тогочасній пресі;
- словникові й монографічні статті, які з’явилися ще за життя Й. Петрова і містять відомості, записані, значною мірою, з його слів;
- спогади єлисаветградських знайомих Й. Петрова, записані й надруковані В. Ястребовим через 4 роки після смерті співака (1882);
- коротка автобіографія співака, оприлюднена через 24 роки після його смерті (1902);
- характеристика життєвого й творчого шляху артиста у розгорнутій статті М. Компанейського (учня Й. Петрова ), опублікованій до 25-річчя з дня смерті співака, де наведені відомості зі слів самого Й. Петрова і, можливо, його близьких та інших матеріалів (1903);
- спогади та згадки сучасників Й. Петрова, надруковані у різний час;
- архівні документи та ін.
Ці джерела, з одного боку, доповнюють одне одного, а з іншого – містять певні розходження в деталях. Численні словникові статті, написані після смерті Й. Петрова, тією чи іншою мірою відображають подану в джерелах інформацію, в т. ч. наявні протиріччя.
Нижче подаємо власні переклади з російської фрагментів, вибраних нами з доступних джерел з відповідними посиланнями.
За надані документи висловлюємо подяку Відділу рідкісних та цінних документів обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Д. І. Чижевського (м. Кропивницький)
http://szymanowski-museum.com.ua/uk/vystavky/opernyi-spivak-aktor-ta-pedahoh-yosyp-petrov#sigProId58f7053607
Народження й походження Йосипа Петрова
Рік і день народження Й. Петрова визначають по-різному: в більшості біографій вказується 3 листопада 1807 р.; в статті В. Ястребова, який володів, мабуть, більш достовірними даними, вказується 1805 р.; нарешті, в рукописній біографії Петрова, написаній П. П. Каратигіним, що знаходиться в архіві Імператорського Російського Історичного Товариства, вказується 3 листопада 1806 року (ця дата вказана на могилі Петрова).
Петров Йосип Опанасович, відомий оперний співак і актор, народився 3 листопада 1806 р. в повітовому місті Єлисаветграді Херсонської губернії. Батька він не пам’ятає: залишившись після нього двомісячною дитиною, жив із матір’ю.
<...> [Петрови] жили в приході грецької церкви, майже навіть поруч з нею. <...> [У метриках цієї церкви] проти 2-го листопада 1805 року є такі рядки: "хрестив ієрей Стефан Волоський немовляту Йосипа, незаконнонародженого вдовою Євдокією, єлисаветградською жителькою". По іменах Йосипа й Євдокії та за хронологічними даними, запис підходить до Петрова.
Фрагмент метричної книги із записом про народження немовляти Йосипа
Тетрадь Метричной Книги Екатеринославской Епархїи Города Елисаветграда Греческой Владимерской Богоматери церквы по силѢ Указа Святейшаго Правительствующаго Синода, прошлого 1802го года въ Маїи мѢсяцѢ состоявшагося, сколько въ вишеписанномъ приходѢ въ 1805м году младенцовъ родилось и крестилось со означенїемъ мѢсяца и числа и со именованїемъ родителей и восприемниковъ а которые младенцы не получивъ Крещенїя померли съ прописанїемъ выни для чего младенецъ лишенъ Святаго Крещенїя а такъ же о бракосочетавшихся и умершихъ Сочинена на 1805-й годъ.
Присудствующїй Їерей Антонїй Кедровской.
|
Часть первая о родившихся |
||||
|
Числа |
№ |
МѢсяцъ Ноябрь |
Кто были воспрїемники |
|
|
Мужеска |
Женска |
|||
|
2 |
68 |
|
Крестилъ Їерей Стифанъ Грецкїй младенца Їосифа незаконно рожденнаго вдовствующую Евдокїю Елисаветградскую жителкою |
Инвалидной Солдатъ Михаїлъ Солодягинъ |
Повідомлено К. В. Шляховим. Джерело: ДАОО. – Ф. 0037. – Оп. 3. – Спр. 0103. – 522 арк. – Арк. 31 зв.
Інших подібних записів немає, ані в грецькій церкві, ані в соборі. Ми бачили, що в ревізьких казках записаний він без батька, саме так, як пишуться незаконнонароджені. Загальне мовчання про його батька відповідає суті справи.
У ревізьких казках 1811-го року йому показано 6 років. <…> Родичі Йосипа з материнської сторони, на прізвище Петрови, були єлисаветградські 3-ї гільдії купці, "породи грецької", за висловом ревізьких казок <…>. Мати його, Авдотья Савелівна, відмінно говорила по-малоросійськи; невисокого зросту, повної статури, вона видавала свою "грецьку породу" чорним волоссям і смаглявим кольором обличчя. Велика по жіночій лінії рідня Петрова для долі його не залишилася без сліду, як побачимо нижче; але про родичів його по батьківській лінії ми нічого не знаємо і навіть про самого батька його навряд-чи можна сказати щось безспірне. У ревізьких казках Йосип записаний без згадки батька: у Семена (Петрова) – племінник, народжений від рідної сестри, Авдотьї, Йосип – і все. Ніхто із старожилів, відомих нам, не знав особисто і не чув нічого про батька Йосипа, відомого в дитинстві по вуличному прізвиську "Іонка" (скорочене Іосиф, за поясненням людей похилого віку).
[Авдотья Савелівна] довгий час займалася дріб’язковою торгівлею крамарними товарами <...> [тобто] працями рук своїх, і тому мабуть, перебувала у великій нужді. <...> Часи були тоді важкі: неврожаї і війна 1812-го року спричинили грошову кризу і дорожнечу, чимало людей розорялися і тому переходили з купців в міщани. Не оминуло це й родину Петрових: в 1813р. помер старший мужчина в родині – Семен; в 1817р. вони записані вже в міщанах; ймовірно, не отримуючи підтримки від рідних і не маючи коштів для побудови нової крамниці, Авдотья Савелівна близько 1820-го року залишила торгівлю. <…> Авдотья Савелівна славилася як відмінна кухарка.
Ястребов В. Осип Афанасьевич Петров: Годы его детства и юности. 1805–1838 гг. // Русская старина.1882. – Т.XXXVI. – С.365–378.
http://szymanowski-museum.com.ua/uk/vystavky/opernyi-spivak-aktor-ta-pedahoh-yosyp-petrov#sigProId65ec0e0f99
Дитинство й загальна освіта
Для навчання хлопчика грамоті був запрошений дячок. На другому ж уроці вчитель був вражений здібностями свого учня, який сам здогадався, як із буки та азъ складати слова. Курс наук, читання за церковними книгами, письмо та арифметика на рахівниці, був пройдений блискуче і незабаром закінчився, оскільки цих уроків було цілком достатньо, на думку його дядька, для успішного обмірювання та обважування покупців. Але дружба хлопчика з дячком продовжувалася. Дячок давав йому читати церковні книжки і влаштував на крилос. Хлопчик захопився читанням священних книг і ця любов залишилась у нього на все життя.
Компанейский Н. Великий русский певец Петров-Сусанин // РМГ. 1903. № 9. Стлб.231.
Роки дитинства й отроцтва провів Йосип Опанасович у будинку бабусі, де жила також і вся його рідня. Будинок цей знаходився на розі Великої Биковської і Володимирського провулка. Звідси ходив він до приватної школи Шахова. <…> Семен Шахов був відставний капітан артилерії катерининських і павловських часів. <…> Вимоги до порядку в школі Шахова були дуже суворі. Ймовірно, задля привчання до дисципліни і слухняності, а можливо, для фізичного виховання, він вчив своїх вихованців маршируванню і військовим вправам, для чого були навіть дерев’яні рушниці і шаблі. Школа Шахова займала кімнату сажнів 1,5; яка вміщала 10–12 чоловік, при чому хлопчики і дівчатка вчилися разом; ходили до Шахова купецькі діти, але віддавали йому дітей і дворяни; плата бралася за умовою, за весь курс, який для деяких тривав років зо три; за вишкіл належало рублів п’ять, але платили і більше, якщо бажали розширити курс навчання; наріжним же камінням наук були стародавні: часослів, псалтир і рахування. За відгуком А. Є. Чистоганова, Шахов обдарований був природним розумом і не позбавлений освіти.
<...> "Іонці" було років 13 або 14, коли зі своєю матір’ю він оселився у "Сарандихи" [Катерини Юріївни Саранди, яка була хрещеною матір’ю Йосипа], по імені якої його називали також: "Сарандьонок". <...> Як згадувала О. Д. Мирна [онука К. Ю. Саранди, тоді – маленька дівчинка, яка жила з матір’ю, окремо від бабусі], "Іонка" частенько приходив в гості до брата її, Григорія, свого однолітка; Григорій грав на гітарі, а Петров любив слухати музику. Найчастіше проводили вони час поза домом, в якійсь грі "на пряники" (ймовірно, в "орла і решки") і траплялося, Григорій приносив додому цілий ящик. Петров мав славу великого каверзника і зірвиголови: будь-яке бешкетництво, чи в місті, чи в казенному саду, валили на нього, таких казусів було чимало. Удома він порядно набрид, особливо – своїй хрещеній: то посуд розіб’є, то розіллє молоко <...> Авдотья ж Савелівна, жінка поблажлива і добра, не мала великого впливу на пустуна. Втративши терпець, Катерина Юріївна порадила їй віддати хлопчика куди-небудь, аби з рук збути. Так Йосип Опанасович потрапив на службу до свого дядька, Костянтина Савовича Петрова, який тримав винний погрібець. Час потрапляння Петрова до дядька визначається приблизно Н. П. Новицьким: за його словами, переїхавши в 1820-му році до Єлисаветграда, він застав "Іонку" вже в погрібці. Тут, за прилавком, пройшла юність Йосипа Опанасовича, тут зародилася в ньому любов до музики і театру, тут, врешті-решт, визріло рішення вступити на сцену.
Ястребов В. Осип Афанасьевич Петров: Годы его детства и юности. 1805–1838 гг. // Русская старина.1882. – Т.XXXVI. – С.365–378.
http://szymanowski-museum.com.ua/uk/vystavky/opernyi-spivak-aktor-ta-pedahoh-yosyp-petrov#sigProIdb7402c48b9
Музична освіта
Музичні нахили прокинулися в Петрова дуже рано; ще хлопчиком він співав дискантом на крилосі. Йосип по слуху вивчився грати на гітарі – "на свою біду", як не раз казав він згодом, тому що дядько, чоловік старого гарту, який бажав зробити племінника справним торговцем, дуже несхвально ставився до захоплень його музикою і не одну гітару розбив об його голову. Якось сталося, що в будинок дядька Петрова призначений був на постій полковий капельмейстер, німець; помітивши музичні здібності Петрова, він почав навчати його нотам і грі на кларнеті. Протягом 4-х місяців Петров добре вивчив ноти. Захоплений його успіхами, капельмейстер подарував йому кларнет, з яким Петров йшов по ночах у поле, щоб там на волі вдаватися до улюбленого заняття. Згодом капельмейстер познайомив Петрова і з іншими інструментами.
Володіючи дзвінким дискантом, з семи років співав у церковному хорі. Навчався музичній грамоті під керівництвом полкового капельмейстера Бехмана, а також грі на балалайці, гітарі, флейті, кларнеті, фаготі, контрабасі.
Петров Осип Афанасьевич // Пружанский А. М. Отечественные певцы. 1750—1917: Словарь. Часть 1. — М.,1991. – С. 396—397.
Вже років з 8-и Петров дуже любив співати на крилосі (голос в нього був сильний і високий сопрано) і музику балалайки, – перший інструмент, на якому він навчився грати. З ним жив полковий капельмейстер, німець; побачивши в хлопчику таку пристрасть до музики, він почав навчати його кларнету: учень за чотири місяці добре вивчив ноти, а на кларнеті досяг таких успіхів, що добрий німець подарував йому кларнет, а в подальшому навчив його по нотах грати на гітарі. Всі ці заняття приховувались від дядька, який жорстоко карав хлопчика за пристрасть до музики, привчаючи племінника до торгівлі.
Церковний спів був першою музичною основою для майбутнього великого співака. Першим музичним інструментом, на якому хлопець проявив свої віртуозні здібності, була балалайка кучера його дядька. Проте дядько не заохочував цих балощів й бувало бив сироту в моменти його артистичного натхнення. Юнак зростав, дивуючи всіх своєю красою, атлетичною силою, привітністю та розумом, але дядька він не дуже радував, оскільки не виявляв торгових здібностей. Він майстерно перетягував мішки, або діжки з вином на плечах, скакав без сідла в торгових справах з Єлисаветграда до Кременчука, з окрайцем хліба за пазухою, але сидяче життя в магазині було нудотним. Як тільки торгівля зачинялася, молодий співак з гітарою чи балалайкою зникав за місто, або до сусідів і приводив у захват музикальних м’якосердних хохлів. Першу музичну науку Петров отримав у полкового капельмейстера, що квартирував у них в домі. Капельмейстер настільки добре познайомив його з музичною системою, що юнак швидко навчився перекладати пісні на гітару. Крім того, він навчився грати на кларнеті й отримав інструмент у подарунок від викладача.
Компанейский Н. Великий русский певец Петров-Сусанин // РМГ. 1903, № 9. – Стлб.231-232.
Брати Іван Микитович і Микола Микитович Макарови кажуть, що Петров заходив до них в крамницю підлітком, грав на гітарі і співав дитячим голосом. Гітара користувалася тоді загальною любов’ю міського населення і лише близько 1830-го року поступилася місцем гармоніці. Деякі гітаристи набували високої досконалості і славилися на кілька губерній; до таких відомих гітаристів належав і Кладовщиков, купець, який привозив до Єлисаветграда вина з Дону; сам він познайомився з цим мистецтвом в Москві, у якогось місцевого віртуоза, а від нього, в своєму погрібці, навчився і Петров, і навчився так добре, що на все місто не було кращого гітариста: "пальці в нього бігали по струнах, як живі", як висловився один з єлисаветградських знайомих Йосипа Опанасовича. Крім гітари, Петров вивчився грати ще на кларнеті і на флейті; згодом він грав і на скрипці, але навчився цього, ймовірно, вже по виїзді з Єлисаветграда.
Ястребов В. Осип Афанасьевич Петров: Годы его детства и юности. 1805–1838 гг. // Русская старина.1882. – Т.XXXVI. – С.365–378.
http://szymanowski-museum.com.ua/uk/vystavky/opernyi-spivak-aktor-ta-pedahoh-yosyp-petrov#sigProId5b096362f5
Знайомство з театром і сценічний дебют
У 1827 році до Єлисаветграда прибула провінційна трупа, яка почала давати спектаклі. Коли Йосип Опанасович вперше побачив театральний спектакль, у ньому спалахнуло непереборне бажання вступити на сцену. На другий же день він пішов до антрепренера, просив взяти його до трупи; той, після дебюту в оперетці "Козак-віршотворець", прийняв його на маленькі ролі.
В Єлисаветград, як і в усі повітові міста, під час ярмарку приїжджали комедіанти, і їхня гра, звичайно, захоплювала майбутнього артиста. Вони заходили в бакалійну лавку, купляли вино і користувались особливою увагою молодого прикажчика, шанувальника їх таланту. Невдовзі між ними встановилися дружні стосунки, і комедіанти мали нагоду відкрити сценічні таланти у нового приятеля. Це знайомство для Петрова було дуже лестивим і вигідним. Уперше в житті він зустрівся з людьми іншої професії, з іншими думками, і він скоро освоївся в цьому колі, втягнувся в їх сферу. Спочатку він ходив до них за куліси, потім з’являвся на сцені в костюмі статиста і, нарешті, взяв активну участь у виставі. Все сталося просто й природно, але, звичайно, не так швидко, як це описували деякі біографи великого співака. В цей час дядько Петрова часто і надовго виїжджав з міста в справах оптових купівель, залишаючи всю торгівлю в руках племінника. Одного разу, після вдалого виступу юного комедіанта, який викликав цікавість і співчуття земляків, він улаштував у лавці для нових товаришів чудову вечірку, розливне море. Повернувшись до міста, дядько дізнався про все, що сталося, й між ними відбувся розрив. Спочатку він вигнав його з дому, а потім послав його у степ до стад, де той бував із ними і раніше. Але бадьорий духом і життєрадісний юнак не журився. Незабаром він звик до свого нового становища пастуха табунів. Міцною рукою хапав він коня за загривок, і в якийсь момент скочивши на нього нісся в поле, із гиком оточував стадо. Тут співак був вільніший, ніж у місті біля прилавка. Він міг віддаватися поезії всією душею, під відкритим небом, у неосяжному степу, міг виливати свою пісню з могутніх грудей. Тут його ніхто не слухав, він співав для себе, тішив своє серце:
Кобзар заховавсь співає
В степу, на могилі, щоб ніхто не бачив,
Щоб люди не чули, бо то Божеє слово.*
Дядько юного кобзаря не відчував, що пісня це слово Боже. Одного разу під’їхавши до табунів, він із здивуванням не знайшов ані коней, ані пастуха. Довго він блукав верхи полями, поки вітер не доніс, що десь "під могилою" (в яру**) "кобзар заховавсь співає". Під’їхав гуртовик до цього кобзаря, а той, сердечний, так був занурений у свою пісню під акомпанемент балалайки, що й не помітив дядька, який виріс перед ним немовби з-під землі. "Де коні? Ось я тобі!"*** роздався грізний голос, і в одну мить балалайка, вирвана з рук степового Орфея, розлетілася від удару по голові співака, залишаючи шрам, який згодом закривався лавровим вінком. Коні знайшлися, вони розійшлися по ярах, де трава була м’якшою, а палюча степова спека трохи легшою, але співак зник, і зник назавжди з рідних степів. Він пішов геть від свого дядька. Спершу блукав, не знаючи, що робити, але незабаром до Єлисаветграда прибула трупа комедіантів, у якій він знайшов притулок серед знайомих раніше товаришів. У 1826 році, в 19-річному віці, Петров дебютував у своєму рідному місті Єлисаветграді в опереті Кавоса "Козак-віршотворець", і з цього часу й до своєї смерті в 1878 році він не покидав сцени.
Компанейский Н. Великий русский певец Петров: Личные воспоминания и записи бесед // РМГ. 1903, № 9. – Стлб. 232-234.
* Цитата вибраних рядків з вірша "Перебендя" Т. Шевченка подана М. Компанейським українською мовою.
** М. Компанейський помилково переклав з української вираз "під могилою" як "в яру" (в оригіналі рос. "в овраге"). Це свідчить, що автор статті не володів українською, тож вірогідно, що віршовані рядки Т. Шевченка він цитував зі слів Й. Петрова.
*** В оригіналі подано українською. Це свідчить, що дядько Петрова й сам Й. Петров, який, поза сумнівом, особисто переказав М. Компанейському цей епізод, говорили українською.
В Єлисаветград приїжджали актори на певний час, заїздом з великих міст, і частіше за інших приїжджала трупа Жураховського: вона-то, ймовірно, і поклала початок знайомства Петрова з театром. Зазвичай, вистави давалися на базарі, поблизу від погріба Петрова, і для них сколочували там на живу руку балаган. По сусідству, актори заходили в погрібець і гуляли там, а Йосип Петров любив веселу компанію. Сам він не пив, і ніхто не пам’ятає його в нетверезому вигляді, але він з задоволенням пригощав і споював інших; хтось хвалився вмінням пити так, щоб ніс не заглядав у чарку і пояснював, що мистецтвом цим зобов’язаний Петрову: "але ж багато випито було для того, щоб навчитися цьому!", – відзначав гульвіса. Досить імовірно, що від знайомства з акторами і від частування їх Йосип Опанасович перейшов до знайомства з театром; саме так передає цю обставину за чутками А. Є. Чистоганов.
Близько середини 1820-х років дядько Петрова виїхав з міста; за словами Макєєвих, він відправився в Родос, і перебував там досить довго, півтора року, або й два. Не знаємо, чи в його відсутність, чи раніше став відвідувати театр Йосип Опанасович, але безсумнівно, виїзд дядька справив вирішальний, в певному сенсі, вплив на вступ його в актори. Їдучи з Єлисаветграда, Костянтин Савич залишив погрібець на відповідальність племінника. Тим часом останній виявився не в усіх відношеннях надійним доглядальником. Колишній хлопчик "Іонка" в цей час перетворився на статного, красивого парубка і не одна єлисаветградська красуня зітхала по ньому і марила ним. Любив жіноче товариство й Йосип Опанасович, який, при всіх своїх перевагах, мав славу, до того ж, спритного танцюриста. Звичайно, це гріх не особливо тяжкий, і можна цілком пробачити його молодому красеневі, тим більше, що роботи своєї він не пропускав ніколи і ні в жодному разі, і без сумніву все це закінчилося би благополучно, якби в справу не втрутилася його широка натура. Відвідуючи всі вечірки, весілля і всі святкові зібрання, які траплялися в купецьких і міщанських будинках, живий по натурі Петров робив усе, щоб було весело всім. Почує, що десь весілля, і негайно йде на переговори: просить покликати цікавих йому дівчат, а сам добровільно бере на себе клопоти по найму музики й доставці напоїв. Нерідко траплялося, що господарі розраховували влаштувати свято скромніше – і тоді Петров ставив частування даром, з дядькового погрібця. Таким чином, торгові справи його прийшли в стан, далеко не блискучий, коли до Єлисаветграда повернувся Костянтин Савич. А треба сказати, що Костянтин Савич, за одностайними відгуками осіб, що знали його, чоловік був жовчний, прискіпливий, прямо – злий. Життя "Іонки" у нього і раніше було, мабуть, не солодке і відвідувачі погрібу нерідко ставали свідками побоїв, які в достатку сипалися на юнака, – а тут дядько зовсім втратив самовладання. Подробиці його зустрічі з племінником не відомі, але розповідають, що він збирався віддати його в солдати, а скінчив тим, що видалив його з погрібця.
Ми не знаємо, де і в кого проживав Петров з матір’ю під час служби в погрібці, але найбільш імовірно, що в Костянтина Савича, який мав власний дім. Принаймні, Ів. А. Сорокін каже, що мати Петрова почала відвідувати їхній дім і куховарити для його родини з того саме часу, як син був звільнений з погрібця: мабуть, це остання обставина виявилася фатальною і для Авдотьї Савеліївни. З цього ж часу і Йосип Опанасович частенько став заходити до молодого Сорокіна, у якого були дві власні гітари; при цьому, Сорокін любив театр, бував у Харкові і бачив там хороших акторів. Любов до музики і театру, нестача коштів і відсутність занять, нарешті, – посередництво Сорокіна вирішили подальшу долю Петрова.
Вступ Петрова на сцену Сорокін розповідає наступним чином. Приїхав на ту пору в Єлисаветград великий харківський антрепренер, Штейн, з трупою в 92 особи, рахуючи хор і балет. Вистави нової трупи справили на Петрова дуже сильне враження, і незабаром він входить в особисте знайомство з театральним світом, за посередництвом Сорокіна. Одного разу сиділи вони в квартирі одного актора, знайомого Сорокіну по Харкову, коли увійшов сам Штейн, також відомий Сорокіну особисто. Петров зіграв щось на флейті і привернув увагу досвідченого антрепренера.
– Хто це такий? – запитав він Сорокіна.
– Він не має заняття – відповів той – людина вільна; хороший музикант, грає на кількох інструментах, непогано танцює і міг би бути корисним вам.
Так зав’язалося знайомство Петрова зі Штейном, до якого незабаром і вступив він на службу, як передає це Сорокін.
<...> М. М. Макеєв і Н. П. Новицький стверджують, що Петров почав служити не у Штейна, а в Жураховського. <…> Дуже може бути, що невелика заїжджа трупа скористалася тимчасовими послугами любителя-міщанина, особливо в той час, коли Петров пригощав акторів у дядьковому погрібці. Микола Микитович Макеєв каже, що він бачив Йосипа Опанасовича в п’єсі "Козак-віршотворець" у театрі, який був на базарі, і що Петров виконував роль відставного вахмістра (денщика Дем’яна, як передає Чистоганов, який пам’ятає афішу).
<…> Чистоганов і Сорокін твердять, що театр знаходився на Великій вулиці, проти бульвару, на порожньому дворі. <…> Тож чи не виступав Петров два рази в цій ролі: одного разу – у базарному театрі, <…> в трупі Жураховського, іншого разу – у Штейна, на Великій вулиці? <…> Чистоганов засвідчує, що Петров виступав у трупі Штейна і розповідає про дві п’єси: "Козак-віршотворець" і "Русалка", пам’ятає досі навіть афішу першої, з ім’ям Петрова.
<…> Ми маємо можливість відновити враження єлисаветградської публіки від гри Петрова в трупі Штейна. Ось що розповідає про неї А. Є. Чистоганов. Виставу "Козак-віршотворець" відвідав він випадково: в сімействі купця, в якого він тоді жив, виявився квиток у театр, ймовірно, – привезений і всунений акторами; але поскільки спектакль припадав напередодні Трійці, то ніхто з сімейства, крім Чистоганова, не захотів іти на виставу; в цьому вже спектаклі Петров зробив сприятливе враження – як щасливою зовнішністю і хорошим голосом, так і дивовижною для новачка сміливістю і спритністю: "немов на сцені народився", за висловом оповідача. Чистоганов не знав про призначення Петрову другої ролі, в "Русалці", і зовсім не збирався в театр, тому що було жарко, коли несподівано прийшли до нього товариші зі звісткою, що "Іонка" знову гратиме, і взяли його з собою в райок. Спека там, справді, стояла порядна, та глядачі були винагороджені прекрасною грою свого знайомого. Цього разу Петров виконував роль Тарабара і виконував її з невимушеною і заразливою сміховинністю; особливо запам’яталася Чистоганову кумедна сцена з мішками, танцюючими навколо Тарабара: його комічне здивування і переляк при вигляді такої несподіванки змусили сміятися всю публіку. Але ще більше враження справляв спів молодого дебютанта. Коли Петров проспівав:
"Кто бедным милости творит
И странникам дает покой,
Того и Бог благословит
Невидимой рукой"
– увесь театр вибухнув одностайними оплесками.
Ястребов В. Осип Афанасьевич Петров: Годы его детства и юности. 1805–1838 гг. // Русская старина.1882. – Т.XXXVI. – С.365–378.
http://szymanowski-museum.com.ua/uk/vystavky/opernyi-spivak-aktor-ta-pedahoh-yosyp-petrov#sigProIda7a0c3e938
Творчий шлях Йосипа Петрова у вибраних українськомовних джерелах
ПЕТРОВ Йосип Опанасович (15.XI.1807– 11.III.1878) – російський оперний співак (бас), українець за походженням. Один з фундаторів російської вокальної школи. В 1830–1878 співав на сцені Петербурзького оперного театру (з 1860 – Маріїнський театр). Шевченко зустрічався з Петровим в О. Струговщикова весною 1840. Повернувшись з заслання, 11.IV.1858 був у Петрова вдома, часто бачився з ним у Толстих. У "Щоденнику" поет позитивно оцінив виступ Петрова в опері Д.-Ф.-Е.Обера "Бронзовий кінь" і в ролі Івана Сусаніна в однойменній опері М. Глинки (записи 2.IV та 17.IV 1858).
ПЕТРОВА Ганна Яківна (14.II.1817–26.IV.1901) – російська співачка (контральто). Дружина Й. Петрова. В 1835–1847 виступала у Великому театрі в Петербурзі. Відіграла визначну роль в утвердженні реалістичного мистецтва на російській оперній сцені. М. Глинка, який мав великий вплив на розвиток таланту Петрової, написав для неї партію Вані в опері "Іван Сусанін". Шевченко слухав 1845 у цій партії Петрову. Повернувшись із заслання до Петербурга, поет 11.IV.1858 відвідав Петрових, а 17.IV, послухавши Д. Леонову в партії Вані, записав у "Щоденнику", що вона в цій ролі "хороша, но далеко не Петрова...".
Шевченківський словник. У двох томах. Том2. К.,1978.
ПЕТРОВ Йосип (Осип) Опанасович [3(15).11.1807, м. Єлисаветград, тепер Кропивницький – 27.02(11.03).1878, м. С.-Петербург, Росія] – оперний співак (бас), актор, педагог. У дитинстві співав у церковному хорі. 1826 вступив у театральну трупу Д. Жураховського (Єлисаветград), де згодом дебютував у водевілі К. Кавоса "Козак-віршотворець". Переїхавши до Миколаєва, працював у антрепризі Й. Штейна, де виступав в оперних і драматичних виставах, гастролював у багатьох містах, у т. ч. Одесі, Харкові, Полтаві (тут познайомився з М. Щепкіним, з яким згодом товаришував). 1830 у Курську отримав запрошення на пробу в С.-Петербург і в серпні зарахований у трупу Петербузької опери (Великий театр, із середини 1850-х – Театр-цирк, із 1860 – Маріїнський театр), де виступав до 1878. Дебютував у партії Зорастро (опера "Чарівна флейта" В. А. Моцарта). Мав голос феноменальної сили, рівності, широкого діапазону, багатий на темброві відтінки. Постійно вдосконалював свою вокальну і сценічну майстерність, беручи уроки співу, гри на фортепіано, дикції. На поч. 1830-х виступав переважно із зарубіжним репертуаром. Великий вплив на подальшу сценічну діяльність співака справило знайомство з М. Глінкою (1835). На оперній сцені виступив у 109-и операх, де виконав бл. 130 різнохарактерних партій. Образи, створені Петровим, заклали основи російської національної школи оперного виконавства.
Увійшов у історію російської музики як перший виконавець партій в операх М. Глінки – Сусанін ["Життя за царя", виступав бл. 300 разів протягом сорока років, трактування образу, підготовлене Петровим п/к композитора, стало еталонним для наступних поколінь; портрет Перова у цій ролі створив С. Худояров (псевд. – Федоров 1810–1865), оригінал картини зберігається в одній із приватних колекцій м. Москви, фотокопія – в Нижньо-Тагільському краєзнавчому музеї], Руслан ("Руслан і Людмила"); О. Даргомижського – Мельник ("Русалка"), Лепорелло ("Кам’яний гість") та ін.
Партнерами Петрова були: П. Віардо, С. Гулак-Артемовський, Ф. Коміссаржевський, Д. Леонова, Л. Лаблаш, О. Латишева, Е. Лілеєва, І. Мельников, Ф. Нікольський, А. Петрова-Воробйова (дружина Петрова), Ю. Платонова, Дж. Рубіні, Ф. Стравінський, А. Тамбуріні. Співав п/к К. Альбрехта, К. Кавоса, К. Лядова, Е. Направника, Ант. Рубінштейна та ін.
Йосип Опанасович Петров (1805-1878) – оперний співак (бас), один з основоположників російської вокальної школи. З 1830 року співав на петербурзькій оперній сцені.
<…> Музикою почав займатися з 14 років, перебуваючи на службі у свого дядька К. С. Петрова. В той час в домі дядька поселився військовий капельмейстер, який помітив у хлопчика нахил до музики. Однак, дядько був категорично проти його музичної освіти. Але нестримний потяг Петрова до музики спонукав його тікати нишком у поле і, жертвуючи сном, грати там на кларнеті або співати пісні, почуті серед народу. Пізніше майбутній співак навчився грати на гітарі та інших інструментах, якими оволодівав швидко і легко. Самобутній талант і його виняткова музикальність були одним з найголовніших чинників формування його голосу. Він слухав народні пісні, грав на інструментах, співав у хорі – все це було першою вокально-музичною школою хлопчика.
<…> В 1830 році, Петров, після прослуховування у керівника всього театрального життя російської столиці К. О. Кавоса, був зачислений в трупу, де за два місяці зумів підготувати партію Зорастро в опері "Чарівна флейта" В. А. Моцарта. Дебют Петрова відбувся 10 жовтня 1830 року і не залишився непоміченим музичними критиками.
Ось деякі коментарі з преси, щодо його виступу: "Бас його досить приємний, проте мало освічений, про що засвідчив нам різкий перехід його на високі ноти... В ролі Зорастро ми помітили у нього досить правильну дикцію..." ("Северная пчела", 21.10.1830, N126).
Згодом, Петров перейшов від Кавоса до вокального педагога Рупіні, який, однак, не міг уділяти достатньо часу його навчанню. Це спонукало молодого співака до самостійного удосконалення своєї вокально-технічної майстерності, яку він шліфував, слухаючи видатних виконавців, зокрема, відому співачку Генрієтту Зонтаг, що на той час гастролювала в Петербурзі.
<…> "Вправи" М. Глінки (1835–1836) написані спеціально для О. Петрова. Метою цих вправ була потреба допомогти О. Петрову опанувати партію Сусаніна.
<…> Поряд з О. Петровим, не менш відомою була Анна Яківна Петрова-Воробйова (1817–1901) – артистка опери (контральто), дружина О. Петрова, яка також <…> удосконалювала свою вокальну техніку у К. Кавоса та М. Глінки.
<…> Стасов, зокрема, писав: "Драматичність, глибоке, щире почуття, яке має властивість доходити до надзвичайної патетичності, простота і правдивість, запальний тон – ось що відразу висунуло Петрова і Воробйову на перше місце…" (Стасов В. Осип Афанасьевич Петров. Избранные сочинения в трех томах. T.І. – М.,1952. – С.284).
Шуляр О.Д. Історія вокального мистецтва: Монографія: Ч.ІІ. – Івано-Франківськ, 2013. – С.22–28.
http://szymanowski-museum.com.ua/uk/vystavky/opernyi-spivak-aktor-ta-pedahoh-yosyp-petrov#sigProIdf37527543d