Географія та історія регіону (короткий екскурс)

Кіровоградська область простяглася зі сходу на захід більш, ніж на 300 км, від Дніпра до Південного Бугу. Вона обіймає землі Правобережної України у південній частині Придніпровської височини. На півночі і заході області переважає лісостеповий ландшафт, на сході та півдні – степ.

Сучасна Кіровоградщина адміністративно об’єднує землі з різним історичним минулим та яскраво відмінною традиційною культурою. На території області сходяться три етнографічні зони Правобережжя, засвоєні українцями переважно в другій половині XVIII ст. Попри те, що область знаходиться в самому центрі українських земель, її складають периферії давніших історико-етнографічних утворень: Середньої Наддніпрянщини на північному сході, Східного Поділля на заході та Степової України на півдні. Північно-Східна (наддніпрянська) та центральна частини сучасної Кіровоградщини заселялися здебільшого вихідцями з Полтавської та Київської губерній;  західна (від Синюхи до Південного Бугу) – подолянами та, невеликою мірою, волинянами. За часів Російської імперії терени, що нині складають нашу область, розподілялися між чотирма губерніями: Херсонською (центр і південь), Київською (північ), Катеринославською (схід) та Подільською (захід).

Родове гніздо Кароля Шимановського Тимошівка й навколишні містечка й села, з якими тісно було пов’язано його долю, – Кам’янка, Сміла, Олександрівка, Вербівка, Юрчиха, Баландине, Бандурове, Косарі та інші, розташовані у Надтясминні (або Потясминні) тобто у басейні річки Тясмин).

Нині вони в більшості належать до Черкаської області, а з XVII століття були найпівденнішими поселеннями Правобережної Київщини.

Про давнє заселення теренів  Кіровоградської і півдня Черкаської області свідчить велика кількість досліджених археологами пам’яток передскіфської, скіфської, сарматської та ранньослов’янської доби.  Північна частина Кіровоградської області входила до складу Давньоруської держави (IX ст.), тут пролягала смуга укріплень проти печенігів (Х ст.) та половців (ХІ ст.). У середині ХІІІ ст. на цих землях з’явилися монголо-татари, яких у 1362 р. витиснуло військо литовського князя Ольгерда. Після Люблінської унії 1569 р. окреслена територія разом з усією Середньою Наддніпрянщиною опинилася під юрисдикцією Речі Посполитої. Протягом усього ХVІІ ст. ці землі були ареною військових сутичок між Польщею, Росією, Туреччиною, кримськими татарами та запорізькими козаками. Останні мали зимівники по берегах Тясмину, Інгулу, Інгульця та їх приток. По невдалому для Петра І Прутському поході 1711 р. ці землі було закріплено за Османською імперією, а після російсько-турецької війни 1735–1739 рр. вони увійшли до складу Російської імперії.

Протягом 1710–1740-х років північний схід сучасної Кіровоградщини було практично повністю заселено, спочатку селянами-втікачами з Київщини та Полтавщини, згодом, у 1740-і рр. – козаками Миргородського полку. У 1750-і рр. сюди переселилися кілька тисяч сербів, болгар та чорногорців, яких царський уряд запросив на Передстепові землі Право та Лівобережжя для зміцнення тут свого впливу. Тож у 1752–1764 роках територія від річки Кагарлика, лівої притоки Синюхи, далі по Висі й Тясмину до Дніпра  дістала назву Нова Сербія (або Новосербія), а її столицею став Новомиргород (теперішній районний центр Кіровоградської області). Попереднім поселенцям було наказано переселитися південніше, де було створено Новослобідський козацький полк, який колонізував терени по верхів’ях річок Інгулу, Верблюжки та Самоткані. У 1754–1755 роках на березі Інгулу було побудовано адміністративний центр полку – фортецю Св. Єлисавети. З 1755 року на землях Новослобідського полку дозволено було оселятися курським, брянським та рязанським старообрядцям, які свого часу втекли від Никонової реформи до Польщі. У 1764 році з усіх означених територій сформовано Єлисаветградську провінцію у складі Новоросійської губернії, а згодом (після засвоєння наприкінці XVIII – у першій половині ХІХ ст. степових районів на півдні) перетворено у Єлисаветградський та Олександрійський повіти Херсонської губернії. По війні 1812 р. Аракчеєвський уряд  перетворив тутешні державні ("казенні") села у низку військових поселень, зліквідованих лише перед скасуванням кріпацтва. Розвиток капіталізму у 1870-1890-ті рр. (будівництво залізниць, виникнення фабричного і поширення кустарного виробництва, відхожі промисли) обумовив посилення міграційних процесів серед селянства, що сприяло стиранню локальних етнокультурних особливостей та певній уніфікації явищ народної культури у межах регіону.

Східноподільські райони сучасної Кіровоградської області було засвоєно населенням значно давніше – принаймні у XVI – XVII  рр., за часів Речі Посполитої. Кордоном служила ріка Синюха, яка відокремлювала Поділля від Степу. У 1793 р., внаслідок другого поділу Польщі, ці землі, як і всю територію Поділля, Київщини та Волині приєднала до себе Російська Імперія. Вони належали до Уманського повіту Київської губернії та Балтського повіту Подільської губернії.

Записи музичного фольклору в регіоні

Документування музичного фольклору Надтясминня розпочалося у ХХ ст. У етапному для української фольклористики великому збірнику 1922 р. Климент Квітка подав нотації семи пісень з Чигиринського повіту Київської губ. Починаючи з 1930-х рр. фольклор містечка Кам’янки записував Тимофій Онопа, місцевий уродженець (1935 р. випущено навіть грамплатівку з двома піснями у виконанні місцевих жінок). Протягом 1940–1960-х у Надтясминні періодично працювали експедиції Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії (ІМФЕ) Академії Наук УРСР ім. М. Рильського, але загальна кількість записаних тоді на магнітофон творів (переважно необрядових), наявних нині у фондах Інституту, не перевищує 200 одиниць, решта – рукописні матеріали, з них у радянських виданнях опубліковано лише кілька зразків. На жаль, ті матеріали, зіпсовані недбалим зберіганням у жахливих умовах, навряд чи вже підлягають  реставрації.

Роботу в цьому напрямі було поновлено у 1980-ті рр. збирачем-ентузиастом Григорієм Павловичем Шевчуком, баяністом  з м.Олександрії. Він у 1979–1984 рр. за підтримки Кіровоградської музичної спілки збирав пісенний фольклор області. Його ужинок, хоч загалом і невеликий (близько 400 пісень на 20 касетах), судячи з наявних нотних транскрипцій, становить для фольклористики інтерес – але ж після трагічної загибелі Григорія Павловича всі магнітофонні плівки щезли,  відшукати їх не вдається  дотепер. Збереглися лише чотири нотні зошити з транскрипціями близько чотирьохсот пісень. За цими матеріалами у 1992 р. Кіровоградський обласний Будинок народної творчості своїми силами опублікував збірку 60 музичних зразків (однак без паспортних даних – назв сіл, де ті зразки були записані та відомостей про виконавців, хоча збирач завжди додавав таку інформацію до нотацій).

Початок фахового обстеження Передстепового Правобережжя поклали дві фольклорні експедиції Київської консерваторії 1987/1988 рр. під орудою О.І.Мурзиної, у яких було зібрано понад 600 одиниць музично-етнографічної інформації з 7 населених пунктів Олександрівського району. Надалі кропивницькими фольклористами Ніною Керімовою та авторами цієї статті загалом здобуто понад 2500 одиниць музично-етнографічної інформації з 22 населених пунктів Олександрівського р-ну Кіровоградської обл. та Кам’янського р-ну Черкаської області.

Сусідній Чигиринський р-н Черкаської обл. й Світловодський р-н Кіровоградської обл. було в 2000–2003 рр. ретельно досліджено групою молодих фольклористів, учасників етногурту "Гуляйгород" (С.Постольников, І.Барамба, О.Вовк, А.Філатова; близько 1000 од. запису).

На схилку 1980-х – початку 1990-х рр. у Кіровоградській області також працювали поодинокі короткочасні експедиції Одеської та Московської консерваторій. За їхніми результатами наразі не з’явилося жодної публікації, отже матеріали означених експедицій недоступні.

Станом на 1 вересня 2004 р. спільний збирацький доробок перевищує 15000 пісень, інструментальних мелодій, легенд, розповідей про стародавні звичаї з 172 населених пунктів Кіровоградської області та суміжних з нею районів Черкащини і Вінниччини. Це загалом складає понад 300 магнітофонних бобін та касет – близько 500 годин звучання.

Технічна якість наявних у фонді музею фольклорних записів різна: перші зроблені ще на бобінах та касетах заводу "Свема"; згодом почали застосовуватися диктофони та аудіокасети імпортного виробництва, ще пізніше з'явилася можливість користуватися портативним цифровим рекордером.

Про документування музичного фольклору регіону написано низку статей:

  Записи музичного фольклору на Кіровоградщині (1996)
  Етномузичний фоноархів Наталі та Олександра Терещенків (2004)
  Матеріали фольклорних експедицій у фондах музею ім. К. Шимановського
  Фольклорна експедиція до Піщаного Броду (2009)

Аудіовидання

"Вітер Степовий. Українські пісні вольниці Запорозької" (проект Ніни Керімової, запис 1991, "КОМОРА";  видання 1997, УЕЛФ)
  Аудіозапис
  Вкладиш до аудіокасети

CD "Musiques Traditionnelles d'Ukraine" Belgium, 1993. Пісні з с. Нова Прага Олександрійського р-ну, пісні з с. Кам'януватка Новомиргородського р-ну
  Аудіозапис

CD "Пісні Східного Поділля. Традиція села Кидрасівки", 2001
  Аудіозапис
  Буклет
  Нотний додаток
  Стаття

CD "Музичний фольклор Кіровоградської області в документальних записах 2004 року"
  Аудіозапис
  Буклет

CD "Ліричні пісні Марії Лук'янівни Стеценко", 2005
  Аудіозапис
  Буклет

CD "Дике Поле. Довгі пісні передстепової України", 2009.
  Аудіозапис

Нотні збірки й монографічні дослідження О. Терещенка

  Пісенна традиція села Тимошівки (1999) (у співпраці з Н. Терещенко)

  Слідами мандрівних музикантів (2012) 

  Традиційні ліричні пісні та балади з Центральної України (2013) 

  Центральноукраїнський весільний мелотип V445х2 на теренах пізнішого заселення
Допоміжні матеріали (дослідження, аудіододатки, тощо)

  Великоднє христування з Підлісного (текст і контекст). Брошура (повна версія, 2011).  

  Меланка в Передстеповому й Степовому Правобережжі та на Східному Поділлі (порівняльна розвідка)

  Веснянки передстепового Правобережжя (2016)
  Аудіододаток

  Чумацькі пісні передстепового Правобережжя (2019)
  Аудіододаток

Статті О. Терещенка

Наукові дослідження в збірнику "Проблеми етномузикології", НМАУ, Київ:

  Весільні наспіви передстепового Правобережжя (ритмоструктурна та ладова географія). Вип. 3(4), 2008(2009)

  Купайло. Подiльський реестр (спільно з київськими колегами І. Клименко, С. Протасовою). Вип. 5, 2010.

  Купальські наспіви східних кордонів Подiлля. Вип. 5, 2010. 

  Великоднє христування з Підлісного (текст і контекст). Вип. 9, 2014  

  "Меланка" в Передстеповому й Степовому Правобережжі та на Східному Поділлі (порівняльна розвідка). Випуск 11, 2016. (с. 28‑49)

  Наддністрянський (українсько-молдавський) новорічний обряд "оранки". Нотатки про синтетичну природу фольклору. Випуск 12, 2017

  Етномузична географія чумацьких пісень передстепового Правобережжя. Вип. 13, 2018

  Історико- й культурно-стильові пограниччя в українській етномузиці. Вип. 15, 2020. с. 7-28

Інші надруковані праці:

  Фольклористична діяльність учнів і послідовників М. Лисенка на Єлисаветградщині (у співавторстві з О. Полячком).

  Музична україністика: сучасний вимір: Збірник наукових статей "Постать Миколи Лисенка в європейському й національному історико-культурному контексті", 7, 270–279. Київ: ІМФЕ ім. М. Т. Рильського.

  Записи музичного фольклору на Кіровоградщині (1996)

  Сьома конференція дослідників народної музики червоноруських (галицько-володимирських) та суміжних земель. Львів, 1996.

  Наддністрянський новорічний обряд "оранки". Нотатки про діахронне й синхронне у фольклорі.

  Десята конференція дослідників народної музики червоноруських (галицько-володимирських) та суміжних земель : Збірка статей і матеріалів на пошану професора Богдана Луканюка, 184–216. Львів: ЛНМА ім. Миколи Лисенка, 2017.

  Козацкие песни Кировоградщины.

  Збірник наук. праць Клайпедського університету Tradicija_ir_dabartis. Vol. 13,  2018, стор. 115-140

  Народнопісенна традиція батьківщини Кароля Шимановського: погляд із XXI століття.

  Шимановські, Блюменфельди, Нейгаузи: музичні родини на перехресті культур: Колективна монографія, сс. 293-297. Кропивницький: Лисенко В. Ф.

Публікації на вебсайті автора 

  Етномузичний фоноархів Наталі та Олександра Терещенків (стаття до Аудіоантології, 2004) 

  Матеріали фольклорних експедицій 2004 року. Олександрійський район.

  Два компакт-диски : аудіозвіт про лютневу експедицію до сіл Попельнасте та Долинське.

  Буклет (стаття, паспорти, реєстр)      Аудіо

  Гнат Юра в пам’яті односельців.pdf   Доповідь на конференції  "Історія українського театру: регіональні джерела вивчення" (2010).

  Козацькі пісні Кіровоградщини  текст до науково-практичної конференції "Джерела історії козацької доби на Кіровоградщині" (2007)

  Фольклористична діяльність Андрія Конощенка. У зб.: Культурно-освітні процеси краю у XIX столітті. Матеріали обласної історико-краєзнавчої конференції. Кіровоград. 2004.

  Фольклорна експедиція до Піщаного Броду  Розширений текст доповіді на науково-практичній конференції, присвяченій історії Добровеличківського району. КДПУ, 2009.  

  Матеріали фольклорних експедицій у фондах музею ім. К. Шимановського

Опрацьовані й оприлюднені архівні матеріали і стародруки:

Грамплатівка. Колгоспниці села Кам’янка (зап. 1935 р., фольклорист Тимофій Онопа). 
  Жалуй мене
  Ой вітер віє
  Ой шо ж то за шум сочинився

  А. Конощенко. Украинськи письни з нотамы / Українські пісні з нотами (У трьох сотнях. Одесса; Київ. 1900, 1908, 1909). Видання початку ХХ ст., яке містить народні пісні, записані Андрієм Грабенком (Конощенком) зокрема в Єлисаветградському повіті Херсонської губернії. Скановано з окремих аркушів-копій, зроблених фольклористом Ніною Керімовою; усі нотатки олівцем належать їй. Деякі сторінки відсутні.

  Збирнычокъ украинськихъ писень зъ нотамы. Упор. А. Хведоровычъ. Збірка Олександра (Федоровича) Волошина. Одесса, 1903.   

  М.Чернявський. Конощенко Андрій (Андрій Михайлович Грабенко). Стаття в журналі "Музика", 1925, число 3. 

Материалы для этнографии Херсонской губернии. Собрал И. В. Бессараба // Сборник Отделения русского языка и словесности Императорской Академии Наук. Петроград, 1916. Скановано й підготовлено для мережі О. Терещенком.

  В. Быстров. К южнорусским песням. Киевская старина. - 1895. - Кн. 2.  Нотна збірка з докладними коментарями.

  В. Ястребов. Гайдамацкій бандуристъ. Киевская старина. - 1886. - Кн. 10. 

  В. Ястребов. Народное предание о Савве Чалом Киевская старина. - 1887. - Кн. 9

  В. Ястребов. Народные песни Херсонского края Киевская старина.- 1894.- Кн.3 (т.44). Колискові, дитячі ігрові та весільні пісні з Єлисаветградського та Олександрійського повітів Херсонської губернії.

  В. Ястребов. Святочная народная драма Трон в херсонской губ. Киевская старина. - 1895. - Кн. 2

  В. Ястребов. Святочные песни елисаветградского и александрийского уездов. Киевская старина. - 1894. - Кн. 2.  

  Г. Сорокін. Свадьбы и свадебные песни у малороссов и великороссов м. Дмитровки Александрийского уезда Херсонской губ.. Киевская старина. 1890. Том ХХХ

Гілка

У 1988 році по закінченні Київської консерваторії приїхала працювати до Кіровограда молода фольклористка Ніна Керімова. У 1989 році вона згуртувала навколо себе студентів Кіровоградського державного педагогічного інституту ім. О. С. Пушкіна і Кіровоградського музичного училища, з якими здійснила десятки фольклорних експедицій і створила фольклористичний ансамбль "Гілка". Назва колективу підкреслювала зв’язок із першим і досі найавторитетнішим українським фольклористичним гуртом "Древо", створеним у 1979 р. на базі Київської консерваторії, в якому сама Ніна Володимирівна співала у студентські роки. Перші виступи "Гілки" відбувалися в Кіровограді, Києві, Харкові та ін. У 1991 році до "Гілки" приєдналися Наталя та Олександр Терещенки. Невдовзі "Гілка" здобула визнання як один з кращих українських колективів, що виконують фольклор в автентичній манері. Концертна географія "Гілки", окрім України й Польщі, включала також Бельгію й Велику Британію, окремі учасники гурту співали давні пісні Кіровоградщини у Чехії та Німеччині.

Перші записи колективу – дві аудіокасети "Гілка. Hilka. Пісні українських степів", видані у Варшаві в 1994–1996 рр. (всього 38 пісень). Друга касета видана також у версії компакт-диску (видавець касет і диску Koka Records, Варшава, 1996). Таким чином "Гілка" стала першим українським фольклористичним ансамблем, що випустив власний компакт-диск. У записах взяли участь Олександр Терещенко, Наталя Терещенко, Ніна Керімова, Олена Чеканова, Андрій Гусєв, Олена Долінка, Анна Бородіна (Лях). У той же період Фірмою Silex, Франція також було записано 3 пісні від "Гілки" і одну пісню соло від Ганни Жори (тодішньої учасниці гурту). Дві пісні у виконанні "Гілки" увійшли до компакт-диску "Київська Русь. Український автентичний фольклор" (2002).

Студентський фольклорний ансамбль Кропивницького музичного фахового коледжу

Наприкінці 1990-х у тодішньому Кіровоградському музичному училищі Наталя Терещенко започаткувала студентський фольклорний ансамбль. Він складається переважно зі студентів відділу теорії музики. Тут майбутні музиканти-викладачі вивчають манеру і техніку народного співу, засвоюють традиційний місцевий репертуар. Склад колективу постійно оновлюється: випускники крокують у доросле життя, замість них приходять молодші. Ансамбль регулярно бере участь у культурно-мистецьких заходах навчального закладу (звітні концерти, Дні відкритих дверей, свята хорової музики "Молитва вустами дітей"), долучається до міських та обласних заходів ("День та Ніч музеїв", День міста, "Осінь з музикою К. Шимановського", різдвяні та новорічні програми). Гурт був учасником Міжнародного фестивалю Олега Скрипки "Країна мрій" (Київ, 2005, 2007 рр.), Всеукраїнських фестивалів "Ростоки" (Кіровоград, 2006 р.), "Рожаниця" (Київська обл., 2007 р.), "Фольклор виконує молодь" (Хмельницький, 2007 р.). У 2009 році фольклорний ансамбль училища співав у звітному концерті Кіровоградської області на сцені Палацу "Україна" у Києві. Багато вихованців ансамблю нині є учасниками провідних фольклорних колективів України ("Гуляйгород", "Древо", "Володар").

Гуляйгород

У 1999 році студенти-учасники фольклорного ансамблю Кіровоградського музичного училища Анастасія Філатова, Ірина Барамба, Олександр Вовк, Олена Поповкіна, а також Сергій Постольніков сформували колектив під назвою "Дикий карапет". Майже відразу йому було дано ще одну назву – "Златопіль" (у зв’язку з виступом на заключному концерті майстрів мистецтв Кіровоградської області в Палаці культури "Україна" у Києві, 1999). Згодом, будучи вже студентами київських вишів, учасники гурту перейменували його на "Гуляйгород". У подальшому до колективу долучилися інші виконавці. "Гуляйгород" був учасником фестивалів, мистецьких акцій та різних фольклорних проектів в Україні, Німеччині, Швейцарії, Польщі, Литві, Грузії, Данії та ін. Гурт охоче поєднує виконання в автентичній манері з рок-музикою. Так з’явилися проекти й диски: "Гуляйгород" з гуртом "Тартак" (2005–2006, а також ремікс на альбом "Тартак і Гуляйгород" від студії звукозапису "Kofein", 2006), "Terra Сosaccorum. Тера Козацька" (спільно з ансамблем "Хорея Козацька", 2010), "R.U.T.A. – Na uschod. Wolność albo śmierć. Р.У.Т.А – на Схід. Воля або смерть" (Польща, спільно з кількома гуртами й солістами, 2012), "GG ГуляйГород" (2015-2016, у співпраці з Андрієм Антоненком), "Ethno EnerGGy" (2018, продовження проекту "GG ГуляйГород"). Зусиллями гурту "Гуляйгород" та продюсера Євгена Степаненка було створено унікальний проект "КіноПРОЯВЛЕННЯ ШЕВЧЕНКА" (за підтримки Національного центру Олександра Довженка, Національного музею Тараса Шевченка, Центру фольклору та етнографії Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка). Легендарна стрічка "Тарас Шевченко" (1926 р.) була озвучена "наживо" учасниками "Гуляйгороду", які виконали автентичні українські пісні та псальми з батьківщини Кобзаря.

Дике Поле

У 2000 р., після від’їзду Н.Керімової до Німеччини на постійне проживання, у "Гілці" зі "стартового" складу лишався тільки Андрій Гусєв. Тож було прийнято рішення не використовувати надалі назву "Гілка", що передусім вказувала на зв’язок її засновниці з київським "Древом".  Тим більше, що проєкт у той час вже зазнав суттєвих змін, перетворившись з власне фольклористичного гурту у неформальне творче об’єднання, якому було дано назву "Дике Поле". Це нове ім’я апелює до історичного минулого Кіровоградщини: передстепові й степові землі Правобережної України між Дніпром та Синюхою на картах ХVII ст. зазначені саме так, DZIKE POLE. 

У складі "Дикого Поля" – етномузикознавці, викладачі та студенти вищих і середніх  музичних навчальних закладів, психолог (як виконавець), художник, школярі. Сфери діяльності: експедиційне обстеження Кіровоградської області та суміжних районів Черкащини й Вінниччини, дослідження і відтворення народномузичних традицій регіону, пропагування фольклору як розвиненої самобутньої багатовікової культури). Професійне кредо: неприпустимість жодних обробок, "покращень" фольклорного першоджерела задля досягнення зовнішніх сценічних ефектів; збереження неповторного місцевого колориту; не механічне копіювання, а органічне живе засвоєння традиції, своєрідна спроба її наслідування.

В 2004 та 2005 рр. колектив виступив на міжнародних фестивалях етномузики "Країна Мрій" та "Київська Русь" (Київ), у грудні 2005 р. на фестивалі "Ростоки" (Івано-Франківськ). Закордонні подорожі "Дикого Поля" це передовсім виступи у Польщі (Люблін-2001, Сувалки-2003, Вроцлав-2006). У подальшому гурт виступав нечасто (на фестивалях "Перекотиполе" у Кіровограді, 2011, "Батьків Хутір", с.Соколівське під Кіровоградом, 2013). У 2005 р. декілька пісень у виконанні гурту "Дике Поле" увійшло до компакт-диску "Зберімося, роде...(ч. 2)", а 2010 р. вийшов монографічний компакт-диск під назвою "Дике Поле": Довгі пісні Передстепового Правобережжя".

Сьогодні "Дике Поле" – це неформальне культурно-мистецьке об’єднання, творча майстерня і велике коло друзів, які мешкають у різних містах і країнах. У найширшому розумінні "Дике Поле" включає всіх учнів подружжя Терещенків: молодіжні гурти "Златопіль" (вони ж ранній "Гуляйгород"), фольклорний ансамбль Кіровоградського музичного училища, а також усе найближче коло друзів-колег. "Верховний Шаман" "Дикого Поля" та його "живий талісман" – талановитий художник Юрій Гончаренко, в роботах якого органічно поєднуються риси слов'янської архаїки, іконопису та побутового народно-прикладного мистецтва. Космогонічні та демонологічні уявлення предків, помножені на авангардний суб'єктивізм сучасного митця, породжують у його творчості енергетику "язичництва XXI століття".

Млиночок

У 2011 р. створено фольклорний гурт "Млиночок", який від 2012 р. діє при Музеї ім. К.Шимановського. До складу ансамблю увійшли Олександр Полячок, Світлана Концедалова, Олена Панічева, Єлизавета Ткаченко, Анна Лях та ін. Співкерівниками гурту є О.Полячок та С.Концедалова. Дебют колективу відбувся на ІІ етнофестивалі "Перекотиполе" (2011, Кропивницький), його репертуар базується на польових матеріалах Н.Керімової, О. і Н.Терещенків. Гурт виступав на міських святах і заходах, а також фестивалях: "ХХХVІІІ Дні Музики Кароля Шимановського" (2015, Закопане, Польща, з програмою "Пісні батьківщини К. Шимановського"), "ІХ Міжнародний фестиваль музики, мистецтва і фольклору "Підляська Октава культур" (2016, Білосток, Польща), "ХХV Фестиваль української культури на Підляшші" (2017), "Осінь з музикою Кароля Шимановського" (2018–2020), "ЕтноКраків Rozstaje" (2019). У рамках проекту "Чумацькі пісні Передстепового Правобережжя", підтриманого Українським культурним фондом, "Млиночок" здійснив понад 10 презентацій однойменної збірки О. Терещенка, зокрема у Києві, Дніпрі, Черкасах та ін. (2019). Костюми учасників представляють традиційний селянський одяг регіону. Частина з них – етнографічного походження, інші виготовлено власними руками або створено сучасними майстрами. 

Міжнародний фольклористичний проект Virtual Village Ensemble

П’ятеро учасників гурту "Млиночок" беруть участь у міжнародному фольклористичному ансамблі "Virtual Village Ensemble", який до своїх програм у 2013–2019 рр. включив пісні нашого краю. Завдяки цьому вони прозвучали у рамках проекту К.Учителя "Шлях "Весни священної" І.Стравінського" в Устилузі (музей І.Стравінського, 2013), Оранієнбаумі (батьківщина І.Стравінського, 2013), Парижі (Малий зал Паризької філармонії, 2017), Ліоні (консерваторія – 2017, музей "Конфлюенс (злиття)" – 2018), Женеві (зал "Альгамбра, 2018"), а також в інших програмах гурту "Virtual Village Ensemble" на фестивалях "Koorbiennale" (Гаарлем, Нідерланди, 2013), "Bard Music Festival. Римський-Корсаков і його світ" (Аннандейл-на-Гудзоні, штат Нью-Йорк, 2018) та концерті колективу в Ніцці (2014).