- Музичне життя Степової Елади
- Основні віхи
- "Тебе, Бога, прославляємо"
- У світлі рампи
- Від "флорентійських вечорів" до музичних товариств
- Музична освіта
- Виступи гастролерів
Музичне життя Степової Елади
Музичне життя Степової Елади
Музичне життя регіону, який за образним висловом поета Є.Маланюка нерідко називають Степовою Еладою, було доволі насиченим. Це стосується, насамперед, 70–90-тисячного Єлисаветграда, який на початку ХХ століття за кількістю населення був, поряд із Херсоном, Кременчуком та Бердичівом, дев’ятим-тринадцятим містом України, поступаючись лише Києву, Одесі, Харкову, Львову, Катеринославу, Миколаєву, Чернівцям та Житомиру і випереджаючи губернські Сімферополь, Полтаву, Кам’янець-Подільський, Чернігів та всі інші українські міста. Значно меншими були інші міста регіону Олександрія, Бобринець (15–20 тис.), Новомиргород, Новогеоргіївськ (нині Світловодськ) та Златопіль (10–15 тис.). Найкраще розвиток музичної культури в регіоні можна відстежити за основними формами її побутування, такими як церковна й військова музика, театри, заклади освіти, приватні салони та концертні зали.
Основні віхи
Основні віхи розвитку музичної культури краю
ХVII ст. – початок заселення західної й північної частини регіону вихідцями з Київського, Брацлавського та Волинського воєводств Речі Посполитої, насамперед українцями та, меншою мірою, поляками і євреями, зі своїм фольклором та духовною музикою.
І пол. ХVIIІ ст. – початок заселення північно-східної частини краю козаками та їхніми сім’ями з Миргородського й Полтавського полків Війська Запорозького, які урізноманітнили наявні в регіоні музичні традиції.
ХVIIІ ст. – ХІХ ст. – прибуття до регіону молдаван, греків, сербів, болгар та інших вихідців з Балкан, компактних груп росіян (переважно з Орловської і Курської губерній), а також поляків, німців, євреїв та ін., які збагатили регіональну музичну палітру.
Від 1750-х рр. – розміщення в регіоні регулярних військових частин, в яких культивувалася військова музика.
Середина і друга половина ХVIIІ ст. – поширення партесного (багатоголосного) хорового співу в місцевих церквах.
1787–1790 рр. – періодичне перебування в Єлисаветграді італійського композитора Джузеппе Сарті, який, знаходячись разом із оркестром на службі в князя Г.О.Потьомкіна, писав і виконував оркестрові, хорові та кантатно-ораторіальні композиції.
1820 р. – заснування Єлисаветградського духовного училища.
1829–1860-і рр. – музична діяльність хорової капели та оркестру при штаб-квартирі резервного кавалерійського корпусу в Єлисаветграді в складі близько 100 осіб.
1829–1863 (з перервами) – музична діяльність диригента і композитора П.М.Воротнікова.
Кінець 1830-х – заснування в Єлисаветграді школи регентів.
1847 р. – два або три концерти Ференца Ліста, якими музикант, за його власними словами, завершив свою діяльність концертуючого піаніста-віртуоза.
1850-ті рр. – початок діяльності аматорських, переважно українських музично-театральних гуртків у Бобринці, Єлисаветграді та ін.
1867 р. – побудова так званого зимового театру, нині – академічний український музично-драматичний театр ім. М.Л.Кропивницького.
1874 р. – початок регулярних гастролей оперних труп, зокрема трупи Ф.Берґера, в складі якої в 1874 р. співав Федір Стравінський (батько геніального композитора).
1875 р. – загальноукраїнська прем’єра "Вечорниць" П.Ніщинського. Вистава стала етапною на шляху формування української опери.
Бл. 1875 р. – початок музично-педагогічної діяльності в Єлисаветграді Ґустава Вільгельмовича Нейгауза (1847–1938).
1882 р. – формування в Єлисаветграді професійної трупи під керівництвом М.Кропивницького, сценічний дебют Марії Заньковецької.
Бл. 1894 р. – початок музично-педагогічної діяльності М.О.Гольденберг-Славінської.
1898 р. – затвердження Міністерством внутрішніх справ музичної школи А.М.Тальновського.
1899 р. – початок музично-педагогічної діяльності Й.А.Гольденберга (1878–1934).
1907 р. – заснування в Олександрії Музично-драматичного товариства (голова Є.І.Добровольський, діяло до 1911 р.).
1908 р. – початок діяльності Товариства камерної музики в Єлисаветграді (ініціатори М.О.Гольденберг-Славінська та А.Г.Гайсинський, діяло до 1913р.).
28 грудня1915 р. – перша постановка на провінційній сцені (у зимовому театрі в Єлисаветграді) одноактної опери М.В.Лисенка "Ноктюрн".
1917–1919 рр. – діяльність в Єлисаветграді Товариства любителів науки і мистецтва, яке організувало близько 10 мистецьки вагомих концертів за участю К.Шимановського, В.Гольдфельда, В.Дешевова, Генр. і Н.Нейгаузів та ін., а також ювілейні урочистості, присвячені П.Чайковському та Ант.Рубінштейну.
1919 р. – діяльність в Єлисаветграді місцевого Оперного товариства (режисер Л.А.Княжич, хормейстер С.О.Пузенкін, капельмейстер А.С.Лип'янський), яке здійснило постановки десяти опер. Проведення циклу з шести "Історичних концертів".
"Тебе, Бога, прославляємо"
"Тебе, Бога, прославляємо"
Церковна і військова музика на теренах краю
Після музичного фольклору найдавнішим елементом музичної культури є духовна музика. Вона, як і фольклор, супроводжувала процес заселення краю у ХVII ст. (західні та північні терени) та ХVIIІ ст. (решта територій), однак документальні дані про церковний спів у регіоні відсутні аж до другої половини ХVIIІ ст. Перша відома згадка стосується навчання партесному співу солдатських дітей дияконом Троїцької церкви у фортеці св.Єлисавети.
Поряд із хоровою музикою в краї, який упродовж як мінімум 100 років був одним з найважливіших військових центрів Російської імперії, культивувалася музика військова. У період 1787–1790 рр. в резиденції Г.О.Потьомкіна у фортеці св.Єлисавети перебував (на службі у князя) видатний італійський композитор Дж.Сарті. Під його керівництвом в присутності покровителя виконувались оркестрові та, можливо, кантатно-ораторіальні твори.
Поза сумнівом, і військова, і духовна музика звучали під час перебування у фортеці інших провідних воєначальників того часу. Перебування у фортеці кошових отаманів та січової старшини, вірогідно, теж не обходилося без музичної складової.
У наступному, ХІХ столітті, приїзди на кавалерійські огляди й маневри до Єлисаветграда російських імператорів Олександра І (1817, 1823), Миколи І (1827, 1830, 1842, 1845, 1847, 1850, 1852), Олександра ІІ (1859, 1861, 1863, 1867, 1870, 1874) та Олександра ІІІ (1888) супроводжувалися храмовим співом, військовою та іншою музикою.
Роком раніше, у 1829-му, Єлисаветград став центром військових поселень на Правобережжі України. В місті було розміщено штаб-квартиру резервного кавалерійського корпусу. В оглядах і маневрах одночасно брали участь до 100 тисяч солдат.
У 1829 р. до Єлисаветграда було направлено військового диригента і композитора Павла Максимовича Воротнікова (1804 або 1810–1876), уродженця м.Таллінна (тоді – м.Ревель). Після закінчення в 1829 р. Другого Санкт-Петербурзького кадетського корпусу цього навчального закладу П.Воротніков служив у Новгородському кірасирському полку неподалік Єлисаветграда, з 1835 до 26.02.1843 р. – в самому Єлисаветграді при Корпусному штабі. У 1-й пол. 30-х рр. він керував духовим оркестром, з 1835 р. – оркестром і хором (бл. 100 виконавців). Одночасно викладав в заснованій ним у другій половині 1830-х рр. Єлисаветградській школі регентів. У цей період Павло Максимович написав близько 20-ти творів, переважно духовних. Пізніше, після понад 10-річної перерви музикант повернувся до нашого краю і в 1854–1859 рр. був організатором близько 30 концертів і вистав за участю оркестру і хору при Корпусному штабі. В 1861–1863 рр. він ніби продовжив те, з чого починав 30 з лишком років тому – керував полковим духовим оркестру поблизу Єлисаветграда.
Після заснування у 1859 р. Єлисаветградського офіцерського кавалерійського училища, реорганізованого у 1865 р. в юнкерське кавалерійське, а в 1902 р. – у Єлисаветградське кавалерійське училище, в ньому були організовані духовий оркестр та хор.
Після падіння Російської імперії й підписання у 1918 р. Брестських угод між Центральними державами й УНР та Центральними державами і більшовистською Росією, в селах Єлисаветградського повіту – Грузькому, Карлівці, Іванівці, Масляниківці, Олександрівці квартирували вояки Легіону Українських Січових стрільців. За спогадами С.Тобілевич: "Під проводом отамана стрілецтва, за участю знавців свого діла: артистів, малярів, співців і музикантів позаводили вони виклади шкільної науки для дітей і дорослих, відчити та світляні картини, концерти, театральні вистави й народні гулянки." На думку П.Кизименка, саме на Єлисаветградщині старшиною стрільців Р.Купчинським були написані пісні "Жовтень 1918 року" і "Мав я раз дівчиноньку".
Інша – революційна пісня – супроводжувала перебування в регіоні червоних військ, ще інша – білих. Зрештою, після остаточного встановлення радянської влади в 1920 р. військова музика залишалася актуальною, а духовна хорова традиція занепадала (щоб відродитися на короткий період у 1941–1943 рр. й остаточно – у другій половині 1980-х рр.).
Література
У світлі рампи
У світлі рампи
Музично-театральна діяльність на теренах краю
Перші театральні вистави в регіоні влаштовувалися силами солдат гарнізону фортеці Святої Єлисавети вже у ХVIII ст. У першій половині ХІХ ст. в регіоні гастролювали мандруючі трупи Л.Млотковського, Д.Жураховського, І.Штейна та ін., до яких долучалися місцеві таланти, зокрема співак Й.Петров. Гастролі трупи Млотковського у повітовому тоді Бобринці спричинили народження в 1854 р. місцевого аматорського гуртка під керівництвом М.Дубровинського. Згодом до цього гуртка долучилися М.Кропивницький та І.Тобілевич. Від 1865 р. вони продовжили театральну діяльність в Єлисаветграді.
1875 р. в Єлисаветграді відбулася прем’єра загальноукраїнського значення - постановка «Вечорниць" композитора П.Ніщинського – музично-драматичної картини до драми Т.Шевченка «Назар Стодоля". Вистава стала «чи не першим кроком до формування своєрідної української оперної режисури". Безсумнівно, сучасники розглядали прем’єру «Вечорниць" як важливий крок до створення національної опери.
Композитор і постановники – М. Л. Кропивницький та І. К. Карпенко-Карий – спиралися на хор, оркестр і виконавців-солістів з числа учнів ремісничо-грамотного і духовного училищ, юнкерів кавалерійського училища, місцевих вчителів, представників музично-театральних родин Тобілевичів, Ніщинських та ін.
У 1882 рр., невдовзі після скасування встановленої Емським указом заборони публічних виступів українською мовою, саме в Єлисаветграді в ролі Наталки Полтавки дебютувала Марія Заньковецька. Тим самим було завершено формування професійної антрепризи під керівництвом М.Кропивницького і початок нового етапу розвитку українського театру. Наприкінці ХІХ – на поч. ХХ ст. професійні трупи М.Кропивницького, П.Саксаганського, а також їхніх послідовників і учнів О.Суслова, І.Мар’яненка, Т.Колесниченка, В.Грицая, Д.Гайдамаки показували в Єлисаветграді, Бобринці, Олександрії та інших місцевостях регіону «Запорожця за Дунаєм" С.Гулака-Артемовського, «Наталку Полтавку" І.Котляревського з музикою М.Васильєва-Святошенка та М.Лисенка, «Чорноморців" Я.Кухаренка з музикою М.Лисенка, «Підгірян" М.Вербицького, «Катерину" М.Аркаса та ін. Водночас українські опери й оперети постійно ставили місцеві аматорські музично-театральні гуртки.
Після «Вечорниць" і виступів професійних труп найбільш значною подією в розвитку українського музично-драматичного театру в регіоні стала прем’єра одноактної опери М.В.Лисенка «Ноктюрн". Благодійна вистава, збір з якої пішов на користь дітей-біженців та сиріт із притулку місцевого Благодійного товариства, відбулася 28 грудня1915 р. у зимовому театрі в Єлисаветграді. Спектакль став першої постановкою твору на провінційній сцені. Як констатував рецензент, «Єлисаветград випередив великі міста з постійними оперними сценами, і ми повинні бути вдячні любителям за постановку". У ролі Цвіркунки виступила дочка композитора Г.М.Лисенко-Шило. Організаторами вистави були М.О.Гольденберг-Славінська і Є.Н.Бельська. Один із дописувачів пошкодував, що опера була виконана російською мовою, бо «в красі української мови і в її придатності здається ніхто з освічених людей ніколи не сумнівався", а корінне населення міста «завжди було з того народу, якому ідейно служив композитор М. В. Лисенко".
Звичайно, місцеві й приїжджі аматори виставляли чимало російських музично-театральних творів. Польська община Єлисаветграда також спромоглася на, як мінімум, кілька постановок польською мовою, зокрема комедій Я.А.Фредра «Piosenka Wujaszka" («Пісенька дядечка") та «Posażna jedynaczka" («Єдина дочка з багатим посагом") зі спеціально створеною музикою Фелікса Шимановського, брата Кароля.
За відсутності в регіоні власної постійної оперної трупи заїжджі «оперні театри, – як згадував Г.Поляновський, – відвідували майже кожного сезону наше місто". Діяльність пересувних товариств італійської та російської опери повністю залежала від їх комерційного успіху. Його досягали за рахунок досить високого рівня колективів, сформованих у Петербурзі, Москві, Києві, Харкові. До їх складу входили першорядні артисти Г.А.Бакланов, М.В.Бочаров, К.І.Брун, Н. С.Єрмоленко-Южина, М.Ю.Медведєв, П.І.Цесевич, М.А.Шевельов, Л.Г.Яковлєв та ін., диригенти В.Б Шток, О.П.Асланов, режисер М.М.Боголюбов.
Марина Долгіх на основі анонсів та рецензій місцевої преси склала перелік гастролюючих протягом 1905–1915 рр. оперних труп:
1905, травень, Єлисаветград – Товариство російської опери п/к Г.Кудерман-Гаврилова;
1906, травень, Єлисаветград, Знам’янка – Оперна антреприза Южиних;
1907, січень, Єлисаветград – Московське оперне товариство п/к Г.Шумського; 1907, квітень, Єлисаветград – І кооперативне Товариство оперних сценічних діячів п/к М. Боголюбова;
1908, січень, Єлисаветград – Товариство італійської опери п/к Ф.Кастеллано; 1908, квітень-травень, Єлисаветград – Товариство Санкт-Петербурзьких оперних артистів п/к М.Шигаєвої;
1909, квітень-травень, Єлисаветград – І кооперативне Товариство оперних сценічних діячів п/к М.Боголюбова;
1911, січень, Єлисаветград – Італійська оперна трупа п/к братів Гонсалець; 1911, травень, Олександрія – Оперні спектаклі трупи п/к М.Медведєва;
1912, жовтень, Єлисаветград – Російське оперне товариство п/к І.Бруна;
1915, травень, Єлисаветград – Товариство пересувної російської опери п/к Г.Кудрявцева.
Коротку, але яскраву сторінку історії музичної культури в Єлисаветграді було написано в 1919 році, коли виникло місцеве Оперне товариство. До складу трупи увійшли відомі співаки, що «застрягли" в місті через воєнні події: Л.М.Балановська, М.П.Щегловитова, Г.Є.Литвиненко, Л.А.Княжич, Я.К.Завялов, О.Урбан-Волковицька, М.М.Алексєєвський-Рено, Тасін, М.М.Варламова, М.А.Дези-Дорн та ін. Товариство (режисер Л.А.Княжич, хормейстер С.О.Пузенкін, капельмейстер А.С.Лип'янський) здійснило постановки десяти опер, серед яких «Євгеній Онєгін" і «Пікова дама" П.Чайковського, «Демон" Ант.Рубінштейна, «Фауст" Ш.Ґуно, «Кармен" Ж.Бізе, «Травіата" Дж.Верді, «Мадам Баттерфляй" Дж.Пуччіні, «Паяци" Р.Леонкавалло. Як згадував С.Пузенкін, антреприза давала по чотири вистави на тиждень. Репетирувався «Севільський цирульник" Дж.Россіні, але військово-політичні події змусили припинити інтенсивну діяльність Товариства.
Література
Від "флорентійських вечорів" до музичних товариств
Від "флорентійських вечорів" до музичних товариств
Камерно-інструментальна, камерно-вокальна та симфонічна музика на теренах краю
Домашнє музикування
Перші дані про музичні салони в регіоні містяться у щоденникових записах 1784–1789 рр. піаніста Р.М.Цебрикова – одного з ад’ютантів похідної канцелярії князя Г.О.Потьомкіна. Автор писав про музикування на флігелях та клавікордах у княгині Долгорукової, генерал-поручика М.П.Румянцева, коменданта фортеці генерал-майора Петерсона, майора Милиха, багатія Круглова. У мемуарах графа Роджера Дама згадано виконання в 1788 р. «найкращими музикантами-італійцями чудового концерту під керуванням знаменитого Сарті" в єлисаветградському будинку Г.Потьомкіна.
У середині ХІХ ст. відбувалися скрипкові вечори за участю Ф. і О.Дубровинських у родині Кропивницьких у Бобринці. Музикував зі своїми дітьми колишній почесний мировий суддя Єлисаветграда О.О.Ерделі, який мешкав у маєтку Миролюбівка Єлисаветградського повіту.
У сільських маєтках Шимановських, Росцішевських та інших польських поміщиків, у єлисаветградських домах споріднених сімейств Шимановських, Блюменфельдів, Нейгаузів і Таубе систематично влаштовувались «флорентійські вечори". Як писав Г.Г.Нейгауз, близькі дружні стосунки, що поєднували членів родин, були засновані на «спільності культурних запитів і головним чином на непереборному (майже поголовному) тяжінні до музики". Станіслав Корвін-Шимановський (батько Кароля) був віолончелістом-аматором, Фелікс (брат Кароля) – піаністом, Станіслава (сестра Кароля) мала видатний талант співачки. Грали, співали і навіть писали музику ще кілька представників цих родин. «Дім Шимановських був оазисом настільки високої, настільки витонченої, настільки привабливої культури, що не тільки у провінції, а й у найкультурніших куточках світу він вирізнявся б серед інших своєю особливою, вищою індивідуальністю", – свідчив Б.Громадський.
Аналогічний музичний салон діяв у єлисаветградському будинку Мейтусів. Мати майбутнього композитора Юлія Мейтуса Єлизавета Ісааківна (уродж. Кернес) грала вальси, мазурки, етюди Ф.Шопена, рапсодії Ф.Ліста. До музикування залучалися діти господарів Юлій (рояль) і Олександра (скрипка) та племінники Харлаби. На вечори запрошувались актори місцевого драматичного театру та гастролери, зокрема співак П.І.Цесевич, Мекленбурзький квартет та ін.
Середовище проукраїнськи налаштованих аматорів гуртувалося навколо родини Тобілевичів та нотаріуса В.О.Нікітіна. М.Кропивницький у своїй «Автобіографії" писав про події 1865 р.: «В Єлисаветграді я поселився в сiм’ї Тобілевичів (батька Карпенка-Карого, Садовського і Саксаганського) <…> Тут я задумав зорганізувать квартет; сам я трошки терликав на скрипці <…> Почав я вчить І[вана] К[арповича] на секунді, а М[иколу] К[арповича] на віолончелі; альта у нас поки не було. <…> Коли сходились до нас товариші, то ми впотяжали вечеринку і обертались у бальних музик, вигравали: польки, мазурки, вальці, кадрилі". У 1870-х рр. музичні вечори в домі Тобілевичів, проходили за участі першої дружини І.К.Тобілевича (Карпенка-Карого) Надії Карлівни (уродж. Тарковської) та композитора П.І.Ніщинського, який часто приїздив до міста. У 1880 р. на вечірці у Тобілевичів побували М.Лисенко з дружиною-співачкою Ольгою О’Коннор та фольклорист А.Грабенко (Конощенко).
Серед учасників «нікітінських вечорів" були відомий діяч, ініціатор кооперативного руху М.В.Левицький; викладач чоловічої гімназії С.О.Маклецов (віолончель), викладачі комерційного училища А.В.Шафонський (читання), К.С.Шило – зять композитора М.В.Лисенка (спів) і його дружина, дочка композитора Г.М.Лисенко-Шило (вокал, фортепіано).
"Бажаючи надати посильну допомогу відродженню української культури і разом з тим, щоб владі не давати привід до причіпок і заборони культурних починань, він улаштовував у своїй квартирі щочетверга літературно-музичні вечірки", – згадував син В.О.Нікітіна. «Нікітінські журфікси" відвідували М.Л.Кропивницький, М.К.Заньковецька, П.К.Саксаганський, Л.П.Ліницька, І.О.Мар’яненко, О.З.Суслов, співаки П.І.Цесевич, П.М.Журавленко та ін.
Полюбляв грати на скрипці рідний брат М.В.Лисенка лікар Андрій Віталійович Лисенко, який тривалий час працював у лікарні на станції Знам’янка. Влітку 1892 р. в його будинку брати спільно виконували твори П.Чайковського, Л.Бетховена, «Мрії" Р.Шумана.
Активно музикувала під час свого проживання упродовж 1908–1911 рр. у Златополі (тоді Чигиринського повіту Київської губ., зараз м.Новомиргород Кіровоградської обл.) родина Лятошинських. Грали батько й мати майбутнього композитора Бориса Лятошинського, та його сестра Ніна. О.Б.Лятошинська (вокал, фортепіано) та Б.С.Хаймовський (скрипка, фортепіано) виступали також у маєтку Лопухіних у тому ж містечку.
Музична діяльність Товариства поширення грамотності і ремесел
Окрім музичних салонів у приватних міських чи заміських будинках, у другій половині ХІХ століття виникли музичні, музично-літературні та музично-театральні гуртки при навчальних закладах, шляхетських чи громадських клубах (зібраннях), професійних об’єднаннях, на підприємствах. Так, у 1870-і рр. М.Ф.Блюменфельд започаткував літературно-музичні вечори в Єлисаветградському земському реальному училищі, в яких виступали члени його родини, а також П.Марцинковський, Величковський та Г.В.Нейгауз. Подібні заходи відбувалися і в інших громадських та приватних гімназіях, училищах тощо.
У 1873–1914 рр. в Єлисаветграді діяло благодійне Товариство поширення грамотності і ремесел, засновником якого був викладач Кавалерійського училища М.Ф.Федоровський. Окрім театральних постановок, зокрема «Вечорниць" П.Ніщинського, Товариство влаштовувало концерти, зокрема на користь бідних учнів і студентів. У них брали участь співаки Л.Г.Яковлєв, М.І.Бріан, С.Любич (1907), мандолініст Е.Рокко (1910), скрипаль М.Г.Ерденко (1911) та ін. У 1903 р. у благодійному вечорі на користь нужденних студентів Ризького і Київського політехнічних інститутів та Московського технічного училища виступали співачка М.В.Коваленко, скрипаль А.Ю.Могилевський, піаністки Н.Пробст і М.О.Гольденберг-Славінська та бандурист Г.М.Хоткевич. У 1910 р. підтримали студентство Санкт-Петербурзького університету співаки Л.Г.Яковлєв, Є.Л.Добровольська, О.М.Щиголєва, В.М.Калінін, піаністка М.В.Благовещенська. Влаштовувалися також бали, які супроводжував духовий оркестр 136-го піхотного Таганрозького полку під батутою А.Г.Гора; виступав студентський камерний оркестр під керівництвом Н.М.Мілеанта, окремі виконавці.
Музичні просвітницькі й благодійні вечори
Чимало доброчинних музичних акцій влаштовувало Благодійне товариство допомоги нужденним католикам, яке об’єднувало переважно місцевих поляків і, частково, німців. 5 лютого 1900 р. воно провело музичний вечір за участю Г.Р.Пржишиховської (троюрідної сестри К.Шимановського), К. й М.Олеш (батьків письменника Ю.Олеші), І.К.Збишевського, Ф.Шимановського та ін. 9 січня 1910 р. виступили Генр.Нейгауз, В.Гольдфельд та співачка Гаріна, 8 січня 1911 р. – Ст.Корвін-Шимановська та ще одна оперна співачка – Н.В.Гусєва. 8 вересня 1919 р. відбувся концерт-бал на підтримку білогвардійського руху, організований товариством «Дом Польський", в якому взяли участь Г.Г.Нейгауз, К.Шимановський, Я.К.Зав’ялов та Квятковська. Проводилися концерти і в римо-католицькому храмі Єлисаветграда; відомо, що під час богослужінь там співали сестри композитора Кароля Шимановського співачка Станіслава та майбутня письменниця Зоф’я.
У 1910 р. Товариство, згуртоване навколо В.О.Нікітіна, започаткувало традицію відзначення шевченківських днів у Єлисаветграді. В театрі було проспівано «Заповіт" з музикою Г.Гладкого, виступили артисти київської опери і драми Н.М.Дорошенко, С.Ф.Лозинська та Д.Д.Фурдецький і місцеві: П.М.Журавленко та мішаний хор заводу Ельворті п/к К.І.Островського. В 1917 р. у шевченківських урочистостях взяли участь актори української трупи І.Мар’яненка і М.Петлішенка; Ф.Лопатинська проспівала пісню «Ой одна я, одна" на музику М.Лисенка).
Товариство камерної музики в Єлисаветграді
На початку квітня 1908 р. в Єлисаветграді було започатковано серію камерних вечорів. Згодом ця ініціатива переросла в Товариство камерної музики, офіційно затверджене 1911 р. Головними організаторами були піаністка М.О.Гольденберг-Славінська та віолончеліст А.Г.Гайсинський. У першому концерті виступили також одесит Н.В.Бірман (І скрипка), олександрієць І.М.Міцельмахер (ІІ скрипка) та студент Петербурзької консерваторії Ш.І.Нодельман (альт). Два наступні концерти за участю піаністок Н.Г.Нейгауз і Г.Р.Пржишиховської та співачки О.Г.Гайсинської популяризували твори Л.Бетховена і П.Чайковського. Четвертий, заключний концерт сезону 1908/1909 рр. за участю, зокрема, скрипаля В.Борзаковського було присвячено 15-річчю музично-педагогічної діяльності М.О.Гольденберг-Славінської.
Наступного сезону 1909/1910 рр. до концертів Товариства долучився Г.Г.Нейгауз, який згодом писав: «Ми стали багато музикувати, виконували сонати, тріо, квартети і квінтети, давали концерти, які <…> користувалися успіхом і, як говориться, «робили збори". Виконувалися тріо, квартети та фортепіанні квінтети Ф.Мендельсона, Р.Шумана, Е.Ґріґа та Й.Брамса. 10 січня 1910 р. Генр.Нейгауз, ймовірно, грав у третьому камерному вечорі, а 6 лютого прізвище музиканта фігурувало серед учасників четвертого концерту Товариства камерної музики. За повідомленням преси, «Піаніст Генріх Нейгауз буквально привів у захват весь зал, показавши себе великим артистом-віртуозом". Крім того, 18 грудня 1909 р. піаніст виступав у залі приватної жіночої гімназії Г.Н.Єфимовської. «Великий бант на оксамитовій куртці, натхненне, прекрасне обличчя – і гра, що захоплювала й думки, й почуття", – так описав виступ молодого Генріха Нейгауза Г.О.Поляновський. 9 січня 1910 р. піаніст узяв участь у благодійному концерті на користь бідних католиків, а 13 березня 1910 р. відбувся його клавірабенд.
Принаймні одного разу в рамках діяльності Товариства грав батько Генріха Нейгауза – Ґустав Вільгельмович (6 листопада 1911 р., виконувалися квартет Й. Гайдна, сонати і Тріо Es-dur Й. Брамса). Наталія Нейгауз, окрім участі в концертах Товариства, виступила з клавірабендом, зігравши твори Й.С.Баха, Р.Шумана, Ф.Ліста, а також присвячені їй Мазурку з "Польської сюїти" Ф.Блюменфельда та Етюд № 3 b-moll К.Шимановського. «Величезна техніка піаністки дозволяє їй долати всі технічні труднощі з такою легкістю, що вони залишаються публікою непоміченими", – писав рецензент.
Під час приїзду на зимові канікули до концертів Товариства Камерної музики долучався В.М.Гольдфельд. За його участю гралися струнні квартети. Концертна діяльність товариства продовжувалася до 1913 р. У подальшому, під час Першої світової війни музиканти, задіяні в попередні роки у концертах Товариства, брали активну участь у благодійних і просвітницьких акціях.
.jpg)
Товариство любителів науки і мистецтва (Суддівський гурток) в Єлисаветграді
У кінці 1917 р. в Єлисаветграді за ініціативою голови окружного суду й віолончеліста-аматора С.С.Коміссаржевського було створено Товариство любителів науки і мистецтва. Осередок діяв з перервами, пов’язаними зі змінами влади, до кінця 1919 р. За короткий час він устиг організувати близько десяти мистецьки вагомих заходів. Товариство започаткувало свою діяльність двома благодійними концертами за участю К.Шимановського, В.Гольдфельда, Н.Нейгауз та інших високопрофесійних виконавців (30 грудня 1917 р. та 13 січня 1918 р.). Після тримісячної інтермедії, пов’язаної із загрозами воєнного часу, 25 квітня та 16 червня 1918 р. відбулися наступні, історичної ваги концерти В.М.Гольдфельда та К.Шимановського з прем’єрним виконанням Трьох каприсів Н.Паганіні–Шимановського, написаних спеціально для цих виступів.
Улітку 1918 р. на пропозицію Товариства «влаштувати концерт із творів Брамса й тим самим закласти наріжний камінь Фонду для придбання власного концертного рояля" відгукнулась Н.Нейгауз, 1 вересня 1918 р. в залі Окружного суду з клавірабендом виступив Генр.Нейгауз. 25 жовтня 1918 р. Товариство влаштувало вечір, присвячений пам’яті П.І.Чайковського з нагоди 25-річчя від дня смерті композитора.
Було виготовлено бюст композитора (скульптор А.М.Бурдзинкевич) та його портрет (художник М.Л.Ганопольський). Участь у заході взяли два мішані хори (любительський п/к К.І.Островського та учнівський п/к О.О.Коссовського), духовий оркестр п/к А.О.Шляхти, струнний квартет (А.С.Лип’янський, М.В.Немировський, С.Х.Шапіро, Є.Б.Кабановський), солісти Г.Ф.Беренштейн, Л.Л.Бєляєва, А.Д.Алексеев (вокал), М.О.Гольденберґ-Славінська, Є.А.Соловйова (фортепіано), А.С.Лип’янський (скрипка). Планувався навіть приїзд Одеського симфонічного оркестру під диригуванням С.Н.Штейнберга із виконанням Симфонії № 6, який було скасовано з огляду на небезпеку.
Під час короткочасних змін влади в кінці 1918 – на початку 1919 р. та подальшого відносно тривалого перебування міста під управлінням більшовиків (березень–серпень 1919 р.) Товариство не діяло. Воно відновило свої акції в період перебування в Єлисаветграді денікінців, улаштувавши на початку листопада 1919 р. вечір до 25-річчя від дня смерті Ант.Рубінштейна. Художнику М.А.Зейлігсону було замовлено портрет видатного музиканта. У місцевій газеті було надруковано текст ювілейної промови. Після повернення більшовицької влади Товариство припинило своє існування.
Концертна діяльність Музичного комітету Підвідділу мистецтв Окружного відділу народної освіти та Спілки театральних трударів
У кінці березня 1919 р., невдовзі після другого (але не останнього) приходу до Єлисаветграда більшовиків, було створено Окружний відділ народної освіти з Підвідділом мистецтв та Музичним комітетом (або секцію) при ньому, а також громадську організацію – Спілку театральних трударів. Комітет мав наступний склад: голова – А.Г.Гайсинський, заступники – Г.Г.Нейгауз і К.С.Шимановський, секретар – В.М.Дешевов. Головою Спілки театральних трударів, яка об’єднала близько 120 осіб, було обрано скрипаля і диригента А.С.Лип’янського (установчі збори відбулися 22 березня 1919 р.). Обидві новостворені інституції тісно співпрацювали, створивши Радянський симфонічний оркестр п/к А.Лип’янського, Радянський квартет (Б.Гайсинський, Мексін, М.Гольдфельд, С.Шапіро) та Радянське тріо (Генр.Нейгауз, А.Лип’янський, С.Шапіро).
В період з квітня по липень 1919 р. вони організували десятки концертів та низку інших заходів. До участі в концертах було залучено, окрім К.Шимановського, В.М.Дешевова та Г.ГНейгауза, талановитих піаністок В.Х.Розумовську та К.С.Борщ-Бургіну, скрипалів А.С.Лип’янського і Б.Г.Гайсинського, віолончеліста С.Шапіро, співачок Л.М.Балановську, Л.Бєляєву, М.П.Щегловитову, співаків Є. і А.Линецьких, Я.Зав’ялова, Г.Понізовського та ін.
Найбільш цінною мистецькою акцією Музичного комітету став цикл «Історичних концертів" на зразок започаткованих Ант.Рубінштейном у 1885 р. Планувалося 9 концертів, відбулося, на жаль, лише 6. Зі вступом до Єлисаветграда денікінських військ 8 серпня 1919 р. діяльність Комітету, звичайно, припинилася.
Література
Долгіх М. В. Нейгаузи: варіації на єлисаветградську тему: монографія / Марина Долгіх; Нац. акад. наук України, Ін-т мистецтвознав., фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського, Кіровогр. муз. уч-ще. – Кіровоград: Лисенко В.Ф. [вид.],2013. – 333 с. 2.
Музична освіта
Музична освіта
У ХVIIІ ст. – на початку ХІХ ст. музичне навчання в краї здійснювалося, головним чином, при церквах і військових частинах. Кроком уперед стало заснування у 1820 р. Єлисаветградського духовного училища, один з випускників якого – Д. Я. Крижанівський – створив музику відомої пісні на слова Т. Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий". Невдовзі, у 1830-х рр., П.М.Воротніков організував школу регентів, у якій навчалися музично обдаровані хлопці, у більшості – кантоністи. Виховання там базувалося на «співі сольфеджій, навчанні початкових правил музики до гри на скрипці і потім вивчення гармонії".
У ХVIIІ ст. – на початку ХІХ ст. музичне навчання в краї здійснювалося, головним чином, при церквах і військових частинах. Кроком уперед стало заснування у 1820 р. Єлисаветградського духовного училища, один з випускників якого – Д. Я. Крижанівський – створив музику відомої пісні на слова Т. Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий". Невдовзі, у 1830-х рр., П.М.Воротніков організував школу регентів, у якій навчалися музично обдаровані хлопці, у більшості – кантоністи. Виховання там базувалося на «співі сольфеджій, навчанні початкових правил музики до гри на скрипці і потім вивчення гармонії".
У ХVIIІ ст. – на початку ХІХ ст. музичне навчання в краї здійснювалося, головним чином, при церквах і військових частинах. Кроком уперед стало заснування у 1820 р. Єлисаветградського духовного училища, один з випускників якого – Д. Я. Крижанівський – створив музику відомої пісні на слова Т. Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий". Невдовзі, у 1830-х рр., П.М.Воротніков організував школу регентів, у якій навчалися музично обдаровані хлопці, у більшості – кантоністи. Виховання там базувалося на «співі сольфеджій, навчанні початкових правил музики до гри на скрипці і потім вивчення гармонії".
Приватні музичні школи та окремі педагоги
До 1840–1850-х рр. відносяться перші відомості про приватні заняття, зокрема про навчання Марка, Ганни та Володимира Кропивницьких у бобринецьких піаністок-аматорок У.В.Дубровинської і К.І.Кропивницької. Сам М.Л.Кропивницький наприкінці 1850-х рр. активно практикував приватні уроки на скрипці та віолончелі для вихованців повітового училища в Бобринці. Його учнями були літератор, фольклорист та один із засновників Української Центральної Ради О.Ф.Волошин, а також Д Вербицький, Я. та А.Шиневські.
Найбільш відомим музикантом-викладачем регіону був Ґустав Вільгельмовича Нейгауз (1847–1938) – педагог, піаніст, композитор, просвітитель, музичний винахідник та конструктор фортепіано. Після навчання у Кельнській консерваторії, на початку 1870-х рр. він приїхав у якості вчителя фортепіанної гри та німецької мови в родину княгині А.А.Шихматової, що мешкала у Севастополі та в маєтку Мануйлівка Полтавської губернії. Близько 1875 р. музикант пов’язав своє життя з Єлисаветградом, одружившись на Марцеліні-Ользі Блюменфельд (старшій сестрі Фелікса Блюменфельда). Разом подружжя створило авторитетну школу, з якої «вийшло чимало гарних піаністів, педагогів, багато з яких потім навчалися в консерваторіях".
У Школі Нейгаузів, офіційно затвердженій Міністерством внутрішніх справ у 1899 р. (на чверть століття пізніше свого фактичного започаткування), періодично викладали й інші музиканти, передусім родичі Нейгаузів Й.М.Залеська, О.К.Крушинська та їхні діти Наталя і Генріх. Щорічні звітні концерти школи висвітлювались у місцевій пресі. Подружжя Нейгаузів працювало аж до 1931 р., коли Генріх забрав стареньких батьків до Москви.
Водночас із Нейгаузами в Єлисаветграді та інших містах і містечках краю працювало багато інших музикантів-педагогів. З-поміж них виділялися школи Й.А.Гольденберга (1899, з 1923 р. – Музична студія ім. Отакара Шевчика –1934), М.О.Гольденберг-Славінської (бл. 1894–1920), А.М.Тальновського (1898–1909) та І.Я.Долінова (1908–1910 або 1911).
Йосип Абрамович Гольденберг (1878–1934) став основоположником скрипкової школи на Єлисаветградщині. Перші навички він отримав у місцевого музиканта Фонарьова, який пізніше, у 1909 р., якщо вірити повідомленню місцевої газети, був викладачем Нью-Йоркської консерваторії. Далі молодий єлисаветградець навчався в Празі у видатного педагога О.Шевчика.
За словами одного з учнів Й.Гольденберга, «грав він віртуозно, особливо блискучою була штрихова техніка". Однак сольна гра на публіці йому не давалася. Педагогічну діяльність музикант розпочав у 1899 р. У кращі часи в нього навчалося 50–60 учнів різного віку (від 7 до 17 р.), «серед них досить успішних, які вільно грали з листа й непогано володіли технікою – чоловік тридцять". Результати не забарилися: у 1907 р. В.Гольдфельд вступив до Брюсельської консерваторії, 1909 р. відразу троє витримали іспити до консерваторій у Берліні (В.Зархе), Тулузі (А.Резнікова) та Варшаві (І.Штейн). З-поміж інших учнів Й.Гольденберга відомими стали його племінник музикознавець Г.Поляновський, оперний хормейстер М.М.Тараканов, диригент К.І.Еліасберг; високого професійного становища досягли скрипалі І.А.Кушнір, Я.Краснопольський, А.І.Бирчанський, І.Л.Болтянський, Н.Гуревич, Р.Я.Клименська та ін.
Як вважав Г.Поляновський, у Й.Гольденберга недовгий час навчався 11-річний Міша Ельман – згодом один з найвідоміших скрипалів першої й початку другої половини ХХ ст. У місті над Інгулом традиції школи Й.Гольденберга продовжив один з останніх його учнів А.М.Корсунський – у подальшому провідний педагог, завуч першої міської державної музичної школи.
Значний внесок у розвиток регіону зробила Марія Олександрівна (Соломонівна) Гольденберг-Славiнська (1877–?), яка мала диплом Петербурзької консерваторії, там навчалась у А.М.Єсипової, а також у Л.Ґодовського у Відні. Рецензент єлисаветградської газети писав: «Чудова техніка, надзвичайно м’яке туше, витончено відпрацьоване фразування та вміле використання педалі – ось відмінні риси гри п.Гольденберг, в особі якої наше місто отримало неабияку музичну силу". Упродовж понад двадцяти років піаністка виступала як солістка, ансамблістка та концертмейстер, організовувала численні музично-просвітницькі та благодійні акції. І, звичайно, викладала, хоча цей бік її діяльності менш відомий.
Приватна Музична школа А.М.Тальновського, офіційно затверджена Міністерством внутрішніх справ у 1898 р., складала гідну конкуренцію трьом вище охарактеризованим школам. У ній навчали грати на фортепіано, скрипці, віолончелі та контрабасі.
У 1908–1920 рр. в Єлисаветграді працювали брати Адольф Григорович (1870–1933) та Борис Григорович (пом. бл. 1920) Гайсинські. Старший брат – віолончеліст, вихованець Санкт-Петербурзької консерваторії, молодший брат – скрипаль, отримав освіту в Миколаївському музучилищі ІРМТ та Лейпцизькій консерваторії. Близько 1920 р. Б.Г.Гайсинський помер, вірогідно, від епідемії тифу, а А.Г.Гайсинський виїхав до Харкова, останні 2,5 роки життя працював директором Музичного державного видавництва в Москві (під прізвищем Верхотурський).
У 1908–1910 або 1911 рр. в Єлисаветграді працювали затверджені урядом класи співу й оперного ансамблю Іллі Яковича Долінова (справжнє прізвище Шпіндовський, у 1905 р. він короткочасно викладав у музичній школі А.М.Тальновського). Педагог був вихованцем Київського музичного училища ІРМТ по класу К.Еверарді і «мав голос пестливого й м’якого тембру; співав <…> з ясним фразуванням, теплотою передачі й чудовою дикцією". Відомими в подальшому учнями І.Я.Долінова стали П.М.Журавленко та Г.Є.Литвиненко (Литвинов) – артист провінційних оперних труп, зокрема Бакінської опери.
У Златополі кілька музичних дисциплін викладав Бенціон Симонович Хаймовський (1870–1923), який упродовж 1908–1911 рр. навчав скрипкової гри Бориса Лятошинського.
Музика в загально-освітніх навчальних закладах
Музичне виховання практикувалося також у гімназіях, училищах тощо. Спів викладався в жіночих пансіонах Титаренко, Фортвенглер, Погорєлко (1855 – кінець 1860-х рр.) в Єлисаветграді, чоловічому пансіоні Л. М. Вілльєтті (з 1820-х рр.) у Златополі та ін. У 1898–1899 рр. провадилися короткострокові музично-педагогічні курси, на яких викладав відомий церковний композитор и педагог Дмитро Мойсейович Яічков (1869-1953).
У громадській жіночій гімназії Єлисаветграда в 1909 р. було поставлено дитячу оперу «Снігуронька" в режисурі викладача А.М.Купетіна. Учениці приватної жіночої гімназії О.Н.Єфимовської виконували хорові й балетні сцени з опери «Русалка" О.Даргомижського п/к того ж А.М.Купетіна і К.Л.Новолецького. Андрій Матвійович Купетін був учителем співу в громадських жіночій (1905–1916) і чоловічій (1901–1910) гімназіях, ЄЗРУ (1913–1914) та приватній жіночій гімназії Єфимовської, безкоштовно викладав «обов’язковий спів" в Олександрівському дитячому притулку, практикував приватні уроки співу. В нього навчалися майбутні відомі співачки Д.Ф.Захарова та М.Ф.Шекун-Коломійченко.
З 1901 р. почав працювати в Єлисаветграді випускник Московського Синодального училища Сергій Олексійович Пузенкін (1881–1981). Він керував хором духовного училища, безкоштовно навчав у Ремісничо-грамотному училищі (1901–1909) та Олександрівському дитячому притулку (1901–1908). У 1917 р. музикант змінив А.М.Купетіна на посаді вчителя співів і керівника хору громадської жіночої гімназії.
У Єлисаветградському Першому Громадському Комерційному училищі за підтримки його директора В.І.Харцієва та активної участі викладача К.С.Шила (зятя М.В.Лисенка) було створено мішаний хор п/к О.С.Хворостенка, який виконував твори К.Стеценка, М.Леонтовича, М.Лисенка. Під час Першої світової війни перед пораненими у національному вбранні виступав колектив єлисаветградських гімназій п/к О.О.Коссовського з виконанням лисенківських обробок "Ревуть, стогнуть гори-хвилі" і "Пливе човен", колядок з опери "Черевички" П.Чайковського.
Викладання музики й співу в Бобринці, у повітовому училищі (1907–1916) та чоловічій гімназії (1918–1923), провадив скрипаль, композитор і педагог Г.І.Гершфельд. Він виступав і організатором концертів.
Директор Златопільської гімназії М.Л.Лятошинський (батько композитора) у 1908–1911 рр. сприяв організації гімназійного хору, до репертуару якого входили українські, російські та польські народні пісні, нескладні класичні твори.
Хор олександрійської учительської семінарії п/к А.С.Бортковського від 1915 р. часто виконував хорову сюїту "Бандура" Г.Давидовського. До репертуару олександрійських хорів входили обробки М.Лисенка "Ой на горі василечки сходять" і "Ой летіла горлиця через сад", "Дощик, дощик капає дрібненько" і "Дівка в сінях стояла".
Література
Полячок О. І. Про традиції скрипкового виконавства і педагогіки в Єлисаветграді першої чвертини ХХ ст., або до передісторії одного з єлисаветградських творів Кароля Шимановського // Шимановський і Україна. Матеріали наукової конференції.– Кіровоград,1998. – С.67–72.
Долгіх М. В. Й.А.Гольденберг як засновник Єлисаветградської скрипкової школи // Краєзнавчий вісник Кіровоградщини. Кіровоград: Центрально-Українське Видавництво, 2010. Вип.4. – С.176–182.
Долгіх М. Наталія Густавівна Нейгауз: портрет в реаліях початку ХХ ст. / М.Долгіх // Музична україністика: сучасний вимір: Зб. наук. праць на пошану Б.Фільц / Ред.-упор. В.В.Кузик. – К.: ІМФЕ ім. М.Т.Рильського,2010. – Вип.5. – С.217–225.
Виступи гастролерів
Виступи гастролерів
Концертно-гастрольне життя регіону складалося з виступів солістів і ансамблів, хорових і симфонічних колективів та оперних товариств. Нерідко піаністи-концертмейстери під час виступів скрипалів чи співаків сольно виконували два-три номери, як наприклад, М.Мусоргський, Г.Єсипова, І.Венгерова та ін. І навпаки, до сольних концертів залучалися співаки або інші виконавці і, як вказувалося в афіші, такі концерти відбувалися «за участі…" (наприклад, концерт піаніста М.В.Лисенка, за участі співачки О.О.Лисенко). Практикувалися також виступи родинних вокальних пар, зокрема М.Фігнер (тенор) – Р.Радіна-Фігнер (сопрано), К.Брун (сопрано) – О.Каміонський (баритон), Н.Єрмоленко-Южина (сопрано) – Д.Южин (тенор).
Перелік найвидатніших гастролерів у алфавітному порядку подано в іншому розділі сайту: «Мала батьківщина великих музикантів". Нижче наведемо у хронологічному порядку відносно повний, але далеко не вичерпний перелік гастролерів (переважно їхні виступи відбувалися у Єлисаветграді):
Співаки: Д.Леонова (1879), М.Фігнер (1902, 1905), А.Лабинський (1905–1906), К.Брун (1906–1907), О.Каміонський (1906–1907), М.Михайлова (1906, 1910), Л.Яковлєв (1907), М.Доліна (1907–1908), В.Петрова-Званцева (1908), В.Петров (1909, 1912), Є.Долинін (1909), А.Больська (1910), співачки О.Катульська (1912), О.Каченовський (1913), П.Цесевич (1913, 1918), Л.Собінов (1915), І.Тартаков (1915), Л.Липковська (1918).
Піаністи: Ф.Ліст (1847), Ант.Рубінштейн (1868), Ю. Венявський, Г.Єсипова (1880), М.В.Лисенко (1880), Л.Л.Курдіманова (1885), А. Рейзенауер (1891), Й.Гофман (1897, 1901, 1913), П.Шаліт (1899), А.Бенш (1906), О.Фідельман (1907), Г.Босков (1911, 1912), І.Енері (1912), О.Боровський (1913), Л.Годовський (1913), Арт.Рубінштейн (1913), О.Скрябін (1913), С.Барер (1921).
Віолончелісти: Д.Поппер (1890), І.Прессер (1918).
Скрипалі: Г.Венявський (1879), Й.Котек (1880), Т.Туа (1885), Ф.Ондржичек (1901, 1904, 1908), Л.Ауер (1901, 1902, 1904, 1908), В.Борзаковський (1907), А.Мец (1907), А.Фідельман (1907), Л.Любошиць (1907, 1910), Л.Гуттерман (1908), М.Сікард (1908), Я.Брон (1909), Б.Губерман (1909, 1911), Я.Коціан (1910), М.Полякін (1910, 1913), М.Ерденко (1910, 1918), К.Думчев (1911), А.Марто (1913), І.Вайсенберг (1913, 1917), Ґ.Д.Залеський (1914), М.О.Вольф-Ізраель (1915), К.Мейф (1915), C.Ельстон (1915), Й.Пресс (1918), П.Меренблюм (1921).
Ансамблі:
Фортепіанне тріо в складі: Лея (скрипка), Ганна (віолончель) і Петро (фп.) Любошиці (28 вересня 1907 р., 10 листопада 1911 р.).
Квартет Одеського відділення ІРМТ (Я.Коціан, Ф.Ступка, І.Перман, Л.Зеленка). Програма концерту, що відбувся складалася з квартетів П.Чайковського D-dur ор. 11, Р.Шумана, О.Глазунова ор. 70, Р.Глієра ор.2. Квартет Чайковського, за словами рецензента, "був виконаний з тою художньою довершеністю, яка характерна лише для видатних талантів, що чудово розуміють ідею та техніку твору і вміють видобувати із своїх інструментів необхідні ефекти." (13 жовтня 1908 р.).
Петербурзький квартет ім. герцоґа Г.Г.Мекленбург-Стреліцького (К.Григорович, Н.Кранц, В.Бакалейников, С.Буткевич). Програма включала виконання російського гімну та гімнів союзних держав, твори О.Бородіна (квартет № 2) та О.Аренського (квінтет, партія фортепіано – П.Сирота) (5 квітня 1915 р.).
Петроградський квартет (П.Меренблюм, І.Бельський, Г.Столяров, Д.Зіссерман). Листопад 1918 р.
Квартет ім. Ж.-Б.-Вільома (В.Гольдфельд, О.Старосельський, А.Свирський, П.Кутьїн), серія концертів. Жовтень 1929 р.
Хорові колективи:
Хор під керівництвом О.А.Архангельського, у рамках турне по 27 містам взимку 1901 р. з програмами, до яких було включено твори Дж.Палестрини, К.Монтеверді, Й.С.Баха, російська хорова класика, українські, російські та польські народні пісні.
Хорова капела під орудою Д.О.Агренєва-Славянського, в рамках турне 1907 р. (14 і 16 лютого – Єлисаветград, 17 лютого – Знам’янка, 18 лютого – Олександрія) та 23 серпня 1909 р. під керівництвом сина Д.О.Агренєва-Славянського – Ю.Д.Славянського.
Друга мандрівна капела Дніпросоюзу п/к К.Г.Стеценка, 1920 р. "У вокальному відношенні хор перебуває на висоті завдяки молодим, свіжим та добре поставленим жіночим голосам, прекрасному чоловічому складові та соковитому басовитому фону. <...> Хор у кожній виконаній пісні подає образно завершений зразок, позначений яскравим контрастом ледь вловимого легкого р і могутнього f чоловічих голосів", – повідомлялося у рецензії. Капела здійснила виступи у Новомиргороді (26 та 28 вересня), Златополі (27 вересня), Єлисаветграді (1, 2, 4–5, 8 жовтня).
Виконуввалися: 1) обробки народних пісень О.Кошиця ("Оре, Семен, оре", "Ой, бочечка", "На городі пшениченька"), М.Лисенка ("Ой, гай мати", "А вже весна"), П.Гайди ("Ой у полі жито"), Р.Глієра ("Було літо"), М.Вериківського ("Ой піду я понад лугом", "На городі та все білі маки", "Ой, дзвони дзвонять"), М.Леонтовича ("Як не женився", "По-під терном стежечка", "За городом качки пливуть"); 2) твори М.Леонтовича ("Про Почаївську божу матір", "Із-за гори сніжок летить", "Над річкою бережком", "Щедрик", "Го-го-го, коза!", "Моя пісня"), Я.Степового ("Дві хмароньки", "Для всіх ти мертва", "Не беріть із зеленого лугу верби", "Розвійтеся з вітром", "Ой на горі ромен цвіте"), К.Стеценка ("Хмари", "Сон", "Над нами ніч", "Колискова", "Сонце на обрії").
Симфонічний оркестр Полтавського відділення ІРМТ під орудою Д.В.Ахшарумова. Як свідчив Г.Поляновський, "Святами для міста були ці концерти. <...> Ніби магнітом, тягнуло нас, зовсім юних гімназистів, на концерти Ахшарумова. Це був дійсний ентузіаст "симфонічної просвіти" молоді, людина, одержима музикою, як про нього говорили багаточисленні відвідувачі концертів". Згідно даних місцевої преси, вперше гастрольний оркестр відвідав Єлисаветград 13–14 листопада 1903 р. з виконанням увертюри до опери "Руслан і Людмила", "Камаринської", "Вальса-фантазії" М.Глінки, сюїт із балетів "Лебедине озеро", "Лускунчик", увертюри "1812 рік" П.Чайковського.
14 лютого 1909 р. оркестр відвідав Єлисаветрад удруге. Місцеві репортери вказували на "знаменний день симфонічної музики", такої "рідкісної гості" в провінційних містах. Концертна програма виступу включала твори П.Чайковського, С.Танєєва, В.Калиннікова та ін.
Виконання 3 квітня 1910 р. Симфонії № 6 ("Патетичної") П.Чайковського "справило приголомшливе враження", інші номери – антракт до трилогії "Орестея" С.Танєєва, "Эх, ухнем!" в оркестровці О.Глазунова та увертюра "1812 рік" П.Чайковського.
У 1911–1913 рр. Єлисаветград і Олександрія неодноразово значилися у переліку концертних турне Полтавського оркестру під час Великого посту. Рецензенти вказували на "вдумливі, серйозні інтерпретації", що ставали "результатом добросовісного вивчення і проникнення в ідею композиції". Єлисаветградці мали змогу почути сюїту № 1 до драми Г.Ібсена "Пер Гюнт" Е.Ґріґа, "Маленьку нічну серенаду" В.А.Моцарта, симфонічну фантазію "Франческа да Ріміні" П.Чайковського, "Іспанську серенаду" О.Глазунова.
Відомо, що перший концерт п’ятого гастрольного турне відвідав великий князь Костянтин Костянтинович, який "пробув на концерті до самого кінця", в антрактах виходив до столової клубу і мав тривалу бесіду" з диригентом. На вимоги публіки наступного дня було призначено другий концерт за зниженими цінами.
Література
Матеріали з історії музичної культури. Єлисаветградщини / укладач Долгіх М.В. – Кіровоград: Кіровоградський міський відділ кульутри, 1996. – 36с.