Пісні українських лицарів

віртуальна виставка до Дня Незалежності України 2023

Як і минулого року, до Дня Незалежності України наш музей запрошує на віртуальну виставку, де експонатами є народні пісні історичної, героїчної та визвольної тематики. Продовжуємо знайомити слухача зі старовинними козацькими, рекрутськими, солдатськими піснями, записаними у фольклорних експедиціях на Кіровоградщині та в інших регіонах нашої країни.   

Сьогодні на нашому сайті звучатимуть голоси як сільських старожилів, так і молодих виконавців, які інтерпретують фольклор по-новому.   

Стало гарним ритуалом – на День Незалежності співати і слухати патріотичних пісень. А в нинішній ситуації чи не кожна народна пісня сприймається як прояв патріотизму, уособлення національної ідеї. Хоча патріотизм у ширшому сенсі мабуть завжди охоплював не тільки героїчну, а й ліричну складову (як вчили у школі: є велика й мала батьківщина – але додам: "мала" ніяк не менше великої…).

Слово "Лицар" – старе середньовічне та водночас романтичне – більше, ніж красивий поетичний образ. Воно – квінтесенція високого призначення воїна-захисника, воїна-героя. Такими були запорозькі козаки, січові стрільці доби УНР, вояки-повстанці міжвоєнного часу й Другої світової. Такими є наші хлопці (й дівчата!) зі Збройних Сил України, які сьогодні дають гідну відсіч російській навалі.

Розпочнемо нашу музичну подорож зі старовинного канта.

---

Войська Запорозького Воїн Знаменитий

За основу цієї козацької пісні взято "Вѣрші на гербъ Войска Запорожского" ("Вірш про герб Війська Запорізького") з Літопису гадяцького полковника Григорія Граб'янки:

Войска Запорожского воинъ знаменитій
Вооруженъ бодрствуетъ отчизну хранити,
Аще и враговъ, коихъ не зритъ предъ собою,
Обаче оружіе готово до бою.
Имать тѣмъ востающи супостати сильни,
Хотѣнія своего падоша омилни,
Ибо вѣсть сей завчасу предварати злому,
Да въ порабощеніи не будеть нѣкому, -
Якоже дѣло бодра пастора суща
Воспятити къ стаду волка грядуща.

"… А літопис той подає історію козацтва з часів його виникнення і до 1709 року. І у вірші сему описується перший герб вільнолюбного козацтва – козака-лицаря з мушкетом на плечі, який стоїть на сторожі рідної землі".

Уперше зображення козацького герба з’являється на печатці 1592 року.

З XVIII століття використовувався як герб Гетьманщини, Січі та запорозьких козаків, а також чорноморських і кубанських козаків. У 1918 році був гербом Української Держави гетьмана Павла Скоропадського.

Автором музики "Воїна" вважається український церковний діяч, вчений, письменник, композитор і богослов Дмитро Туптало (Димитрій Ростовський, 1651-1709).

Прослухати пісню можна у виконанні гурту старовинної української музики "Хорея Козацька", художній керівник – Тарас Компаніченко.

Войска Запорожского воїн знаменитий
Вооружен, бодрствуєт Отчізну хранити.

А ще і врагов, коїх не зрить пред собою
Бо баче оружіє готово до бою.

Супостатів зупинять, хоч вони і сильні
Забаганки їхні всі розбива огидні.

Бо тримає собі ціль – предваряти злому
І не хоче підлягать на землі нікому.

Діло має пастуха пильного такого
Щоб од стада відганять вовка навісного.

Цей твір, безперечно, є проявом і прикладом європейської музики й поезії у її козацькій інтерпретації.

До речі, багато хто з козацької старшини мав європейську освіту, знав латину і не тільки її. Є відомості, що кошовий отаман Іван Сірко навіть читав лекції в Сорбонні – це, погодьтеся, мало в'яжеться зі звичним для більшості образом козака в шароварах... Але такі факти багато про що говорять.

Славна козацька доба отримала яскраве відбиття у героїчному епосі українців. Звитяги та трагічні події того часу оспівані кобзарями у думах, відомими та невідомими поетами у віршах, що згодом стали народними піснями.

---

Ой у лузі та ще й при березі зацвіла калина

Розмову про солдатські й рекрутські пісні почнемо з твору, добре всім відомого й дуже популярного. Лиш мало хто вже здогадується, що це не просто "пісня", бо зазвичай нині співають лише перші чотири куплети.

Ой у лузі та ще й при березі червона калина,
Породила молода дівчина хорошого сина.
Вона його породила в зеленій діброві
Та й не дала тому козакові ні щастя, ні долі.
Тільки дала тому козакові личко й чорні брови.
Було б тобі, моя рідна мати, цих брів не давати,
Було б тобі, моя рідна мати, щастя-долю дати. 

Але ж далі бачимо такі рядки:

Розвивайся ти, зелений дубе – завтра мороз буде,
Собирайся, молодий козаче – завтра похід буде.
Я морозу того не боюся – завтра розвинуся,
Я походу того не боюся – завтра соберуся.     

І це саме рекрутська пісня. А могла бути й солдатською – бо за ліричною співністю ховається квадратна маршовість, марш-марш "похідним кроком".

Наведений тут аудіозапис здійснено Ніною Керімовою та Олександром Терещенком на Поділлі, у селі Вишнопіль Тальнівського району Черкаської області восени 1992 року. Ця місцевість – історична Уманщина з її славним минулим.

Цікавою на запису є жива динаміка поступового постання твору: від згадки та "спроби мотиву" до соковитого виконавського драйву з емоційними вигуками й іншими прийомами, притаманними козацькому вокальному стилю. Особливу увагу звернімо на манеру заспівувачки Степаніди Гнатівни Григоренко, 1919 р. н., яка в останніх строфах демонструє радше чоловічий спосіб співу.

---

Одним із наслідків загарбання центральноукраїнських земель у XVIII–XIX століттях російською імперією стала примусова служба місцевих хлопців у царській армії. Тому більшість солдатських пісень (похідних, стройових, маршових, а рівно й так звана "солдатська лірика") – неукраїнського походження, завезені до села "з казарм". Питомими (тобто "своїми", українськими) є рекрутські, та й те переважно старшого шару.

Ось два приклади творів цього жанру.

---

Ой ходила дівчинонька по лісочку

Перший – з Поділля (село Нерубайка Новоархангельського району Кіровоградської обл., запис Ніни Керімової та Андрія Гусєва, 1991). Пропонуємо послухати цей твір у виконанні учасників фольклорного гурту "Гілка" (Олександр і Наталя Терещенки, Андрій Гусєв, трек з аудіокасети "Hilka. Pieśni ukraińskich stepów", 1994).

 

---

Ой казали вражі люди

Інша рекрутська – зі Світловодського району Кіровоградської області. Записана Іриною Барамбою й Сергієм Постольниковим від Одарки Макарівни Залюбовської, 1906 року народження, на момент запису виконавиці виповнилося 94 роки.

Подаємо тут два записи: польовий документальний (співає О. Залюбовська) та реконструкторський (співає дует "Дике Поле" на фестивалі "Київська Русь", 2003, трек з однойменного CD).

---

Ой віє вітер віє буйний / Ой у полі три тополі

Високий авторитет серед українців здавна мали кобзарі й бандуристи – виконавці дум і пісень про козацькі подвиги, носії "правди слова Божого".

Кобзарство існувало від часів Січі – і було майже повністю фізично винищене комуністами протягом тридцятих років минулого століття.

Трагічним подіям того періоду присвячений фільм режисера Олеся Саніна "Поводир" (2013), де в основу гостродинамічного сюжету покладено мандри радянською Україною американського хлопчика та українського сліпого музики напередодні та під час Голодомору. Ключовою в цьому фільмі є сцена, коли кобзарів, примусово зібраних на "з’їзд", кати уночі везуть потягом подалі за місто Харків на страту. Розуміючи, що саме має статися, замість молитви братство співає:

Віє вітер та віє буйний, дуби нагинає,
Сидить козак на могилі та й вітра питає. 

"Скажи вітер, ой скажи буйний, де козацька доля?
Де фортуна, де надія, де слава і воля?"

Йому вітер одвічає: "Знаю – каже – знаю,
Твоя доля козацькая в далекому краю..."

Як виявляється, ця пісня була відома й серед селян. Так, суто народний (сільський) її варіант записали Олена Мурзина та Ніна Керімова у селі Стара Осота Олександрівського району Кіровоградської області. Тут вже нема рядка про Фортуну – того відлуння високого європейського стилю – проте з’явилися ліричніші образи (тополі замість могутніх дубів, щемливі алегорії).

Ой у полі три тополі вітер хилитає,
Сидить козак на могилі та й вітра питає:

– Скажи, ветір, скажи, буйний, де козацька доля?
– Твоя воля козацькая в морі під волнами,

Притоптана твоя доля сірими волами…
Ой сів козак та й заплакав горкими сльозами.

Наспів теж зазнав змін: замість романсових рис пере́д веде старий селянський ліричний стиль.     

---

Ой колись було на Вкраїні ревіли гармати

Наступну пісню записано Ніною Керімовою в селі Небелівка Новоархангельського району Кіровоградської області на початку 1990-х. Подаємо для слухання одразу кілька спроб її виконання, кожна має свої особливості й містить цінні деталі, укупі ж вони складаются в цілісну картину. 

Слова цієї пісні – народна редакція рядків з поеми Тараса Шевченка "Іван Підкова":

Було колись — в Україні
Ревіли гармати;
Було колись — запорожці
Вміли пановати.
Пановали, добували
І славу, і волю;
Минулося — осталися
Могили на полі.
Високії ті могили,
Де лягло спочити
Козацькеє біле тіло,
В китайку повите.
Високії ті могили
Чорніють, як гори,
Та про волю нишком в полі
З вітрами говорять.
Свідок слави дідівщини
З вітром розмовляє,
А внук косу несе в росу,
За ними співає.

Цікаво: одна зі співачок замінила слово "гармати" у шевченковому тексті  на "гранати" – і пояснила, що саме так співав її сусід, який за часів Другої світової війни був партизаном.
І дійсно, осучаснення, редагування старих текстів відповідно до актуальних реалій є однією з питомих властивостей фольклору. 

Нагадаємо коротко: Іван Підкова (або ще Іван Серпяга, Карапет Серпега, Іван Вода (Воде), Іоан Вірменин) – козацький кошовий отаман, який брав участь у морських походах під проводом Самійла Кішки, пізніше сам водив козацькі флотилії – про що якраз ідеться у поемі Тараса. Очолювані Підковою козацькі загони завдали поразок татарам під Очаковом і Кафою. 1577 був проголошений Молдовським господарем.   А 1578 у віці 35 років страчений у Львові на Ринковій площі на вимогу султана Мурада III та за рішенням короля Стефана Баторія.

Історичні відомості про нього переплелися з легендарним епосом та літературними перебільшеннями, Іван Підкова майже став героєм фольклору, коли факти важко відрізнити від міфу. За переказами – немовлям був врятований від кримських татар; вихований козаками. Мав рідкісну фізичну силу і надзвичайний зріст, запросто ламав руками підкови (за це запорожці нібито й прозвали його "Підковою"). Міг зупинити віз, запряжений шістьма кіньми, ухопивши його за заднє колесо; колись пробив волячим рогом дубові ворота. Продовжуючи навіть сьогодні цей, по суті фольклорний процес міфологізації, одне з інтернет-джерел стверджує, що "зріст Івана Підкови був 2 м 29 см". Більше можна прочитати за посиланням.

Звернімо увагу: мелодія, на яку розспівано рядки Кобзаря, більше відома за іншою піснею, а саме "Стоїть явір над водою, на воду схилився / Ой на козака пригодонька – козак зажурився".

---

За Сибіром сонце сходить

Ще одна постать, відносно кого історичне перемішалося з легендарним – Устим Кармалюк (або Кармелюк), по-народному Кармалюга чи Карнелюга.

За утертою радянською версією "Устим Якимович Кармалюк — ватажок визвольного селянського руху" на Поділлі у 1813–1835 роках. Тим, хто хоче дізнатися більше – порадимо доволі контроверсійний, але, поза сумнівом, вартий уваги матеріал від Ірини Фаріон.

В українському фольклорі Кармалюга — шляхетний розбійник та народний месник, який боронив знедолених і скривджених. Подільський Робін Гуд. Про Кармалюка складено щонайменше одну пісню (точніше сказати – романс). Автори його невідомі. Найімовірніше, повний текст починається з рядків 

"Кармалюга, добрий хлопець, він по світу ходе,
Не одную чорнявую він з розума зводе."

але більшої популярності здобув варіант з початковими словами

За Сибіром сонце сходить, хлопці, не зівайте,
Ви на мене, Кармалюка, всю надію майте.

Ось так звучить цей твір у інтерпретації сільських старожилів Кіровоградської області – Сироватки Хросі Кирилівни, 1915, с. Василівка Онуфріївського р-ну та Миколи Андрійовича Федюхи, 1925, смт. Нова Прага

А це – той самий "Кармалюга" у чудовому виконанні українського оперного співака Анатолія Мокренка:

---

А в полі могила з вітром говорила…

Уважний читач (слухач), мабуть, помітив, що поетичний мотив "могила говорить з вітром" трапився нам вже двічі – у Шевченка в "Івані Підкові" та у кобзарському реквіємі. Наступна пісня ж, власне, саме так і починається: "А в полі могила з вітром говорила…". Пісню записано у селі Вишнівці (Онуфріївський р-н, Кіровоградська обл.).

А так її виконує студентський ансамбль Кіровоградського музичного училища (Оксана Кондратенко, Ярослав Долгіх, Анастасія Животовська, Юлія Іванченко, Наталя Терещенко, 2011). Багатоголосся тут реконструктивно доповнене відповідно до можливостей і норм наддніпрянської традиції (див. на карті: село розташоване у кількох кілометрах від Дніпра):   

---

Ревуть, стогнуть гори-хвилі

Іще одна пісня про козаків – і знов-таки літературного походження, авторська: українських інтелігентів у всі часи закономірно вабила історична тема.

Ревуть, стогнуть гори-хвилі в темнесенькім морі,
Плачуть, стогнуть козаченьки в турецькій неволі.

Автор слів – людина, чиє ім’я носить наше місто – Марко Лукич Кропивницький, ця пісня звучить у його драмі "Невольник". Кропивницькі поціновувачі традиційного українського співу не раз чули цей твір у виконанні фольклорного гурту "Млиночок" на концертних майданчиках міста. А сьогодні в нашому віртуальному концерті-виставці ця пісня звучить у виконанні мешканок села Тимошівки, до вашої уваги польовий запис 1993 року:

---

Гей, соколи

Після виходу в світ історичного фільму польського режисера Єжи Гоффмана "Вогнем і мечем" (1999) шаленої популярності в Україні здобула пісня "Гей, соколи". 

Польська і словацька поетичні версії "Соколів", судячи за все, старші порівняно з їх українським перекладом. Але, якщо поглянути окремо на мелодію – легко помітити, що вона подібна з нашими піснями "Їхав козак за Дунай" та  "Копав, копав криниченьку" (тією, що з приспівом "Ой жаль, жаль непомалу, любив дівчину змалу…"). Ба більше, наспів "Соколів" майже збігається з жартівливою "Ти казала – в понеділок підем разом по барвінок", від якої мелодії, власне, і бере початок – саме на цю мелодію либонь орієнтувався Семен Климовський, складаючи вірш про козака, що їхав за Дунай.

---

Їхав козак за Дунай 

Цей зразок українського музичного бароко був добре знаний у Європі.
"Козака", опублікованого в збірці Яна (Івана) Прача, двічі використав у своїх творах Людвіг ван Бетховен (обробка для голосу з фортепіано та інструментальні варіації). 

Для тих, хто хоче дізнатися більше про пісню "Гей, соколи" – ось посилання на свіжу розвідку знаного львівського етномузиколога Богдана Луканюка "З музичної історії визвольних пісень" (про "Соколів" – див. сс. 91-100). Статтю опубліковано у щорічнику "Етномузика" (випуск 17, Львів, 2021).

---

Стрілецькі пісні з’явилися за часів першої світової на західних землях України, але згодом поширилися всією країною. Ось кілька відомих та улюблених творів.

---

Розпрощався стрілець

Розпрощався стрілець із своєю ріднею,
Сам поїхав в далеку дорогу,
За свій рідний край, за козацький звичай
Здобувати в бою перемогу.

Коментар "у виносці":

Як це не раз траплялося, гарну мелодію цієї стрілецької пісні більшовики використали для власних потреб, склавши до неї інші слова ("Там вдали за рекой загорались огни") – навіть сюжет про вбитого вояка та його останню розмову з конем лишився незмінний. Так само, стрілецьку "Лента за лентою набої подавай" комуністи переробили на свою агітку "Гулял по Уралу Чапаев-герой".

---

Наливаймо, браття, кришталеві чаші

Наливаймо, браття, кришталеві чаші,
Щоб шаблі не брали, щоб кулі минали голівоньки наші!

---

Ой наливайте повнії чари

Козацький бенкет – лицаське братство, сила переможців і непохитна віра у тріумф світла над темрявою, у кращу долю та воїнську вдачу. Застольні співи-вівати.

Ой наливайте повнії чари,
Щоб через вінця лилося,
Щоб наша доля нас не цуралась,
Щоб краще в світі жилося!

Прослухати пісню можеа у виконанні славного гурту "Червона калина" (село Липняжка, Кіровоградщина).

---

Зродились ми великої години

Ритуально завершуємо нашу пісенну подорож тим самим твором, який звучав у фіналі й минулорічного заходу до Дня Незалежності (але не увійшов до його інтернет-версії). Це пісня "Зродились ми великої години" – наче своєрідний знак оклику, вольова й експресивна концентрація актуальних нині смислів.

Пісню створено у 20-х роках минулого століття, автором слів є Олесь Бабій, автор музики (вірогідно) – Омелян Нижанківський. Тоді мала назву "Марш українських націоналістів", стала стрілецькою. Прочитати про історію цієї пісні можна за посиланням. Пропонуємо також прослухати запис міжвоєнного часу (орієнтовно 1932 рік) у хоровому виконанні:

Нового життя набула завдяки Олегові Скрипці:  у сучасному аранжуванні пісня стала справжнім славнем української армії.

Слава Україні!